Через 80 років після порятунку від нацистів, 4 квітня 2022 р., Ванда Об’єдкова загинула на війні.
Ванда Семенівна народилася в м. Маріуполь у 1930 р., пережила жахіття нацистської окупації, сумнозвісні розстріли на Агробазі, які забрали в засвіти її матір і практично всю сім’ю.
У 2022 р., помираючи в маріупольському підвалі, замерзаючи і благаючи води, Ванда Об’єдкова, яка пережила Голокост, хотіла знати лише одне: чому це відбувається?
Хвора й виснажена, протягом останніх двох тижнів життя 91-річна жінка не могла навіть устати. 4 квітня вона не померла від старості у власному ліжку, а стала жертвою жахливої війни ХХІ ст., яка охопила її рідне місто.
«Мама не заслужила такої смерті», – крізь сльози розказала донька Об’єдкової Лариса через кілька годин після того, як прибула з родиною в безпечне місце.
Вона безпорадно спостерігала, як добігає кінця життя її матері, залишаючись поруч із нею до останнього моменту. Після смерті Ванди Семенівни Лариса та її чоловік, ризикуючи життям серед безперервних обстрілів, поховали її в парку менш ніж за кілометр від Азовського моря.
Багато історій людей, які врятувалися під час Голокосту, пов’язано з м. Маріуполь. Це було місто компактного проживання євреїв, де до Другої Світової війни вони мирно співіснували з греками, українцями та росіянами. Але в жовтні 1941 р. там сталося лихо, яке можна порівняти із трагедією Бабиного Яру. Поблизу с-ща Агробаза було розстріляно й скинуто в рів понад 16 тис. осіб.
Ванда Об’єдкова (за батьком – Васильєва) з’явилася на світ 8 грудня 1930 р. Її мати Марія Воскобойникова народилася 1906 р. в молдавському с-щі Кам’янка. Згодом переїхала до м. Маріуполь.
Лихо застало Ванду Семенівну та її маму вдома в жовтні 1941 р. Об’єдкова розповідала:
«Мама мою метричну книгу зашила в куртку, щоб було зрозуміло, хто я така. Національність там не писали. Минуло кілька днів, прийшли поліцаї. Ними були ті, кого “розкуркулили” в роки радянської влади. Були багаті люди, у яких по кілька будинків. От їхні діти і вступили в армію німців.
У двері постукали поліцай і німець: “Тут Васильєва живе?” – “Так, тут”. – “Ходімо”. – “Куди йти? У мене чоловік українець, ну і що з того, що я єврейка?” – “А от і все”».
У військовій частині Ванда та її мама просиділи цілу ніч. А вранці їх урятували. Поки євреїв м. Маріуполь збирали, щоб відправити на розстріл до с-ща Агробаза, місцевим жителям дозволено було відвідувати ув’язнених. Цим і скористалися сусіди.
Наступного дня прийшли люди: «Муся, ти чого туди пішла? Ти ж гречанка!».
Але німець, не повіривши, прогнав сусідів. Та історія повторилася. Люди розповідали окупантам, що Марія і Ванда прийшли до військової частини принести євреям їжу. Одна сусідка на ім’я Дуся Солола була особливо активною – вона показувала охоронцеві свій паспорт. Там начебто було написано «гречанка». Нарешті німцеві набридло, і зі словами «Ґут, веґ!» він відпустив Марію та Ванду. Так маму й доньку врятували від розстрілу. Але на цьому історія не закінчилася.
Цитуємо свідчення Праведника народів світу Діни Семенченко, яка переховувала Ванду від нацистів і була свідком загибелі її матері:
«…Мене звати Семенченко Діна Андріївна, народжена 5 червня 1930 року. Підтверджую, що 1941 року німці зайняли Маріуполь. Марія Воскобойникова дійсно переховувалася в нашій сім’ї . Переховувала її моя мама – Ганна Іларіонівна – до 1942 року, тому що вони були євреї. З 1943 року їх переховувала інша сім’я. У травні 1943 року Марію Львівну розстріляли німці . Мої мати з батьком ходили на Агробазу і знайшли скалічене мертве тіло матері Ванди. Ванді вдалося врятуватися, її переховували на правому березі до звільнення міста від німецьких загарбників».
Уже згодом, 1998 р., Ванда Семенівна дала розгорнуте інтерв’ю Фондові Спілберґа (USC Shoah Foundation), в якому детально розповіла про своє життя, Голокост у м. Маріуполь і трагедію неподалік с-ща Агробаза. Таким чином, ця історія залишилася в історії.
Загалом відомі 13 Праведників народів світу, які врятували людей від розстрілу 20, 22 та 23 жовтня 1941 р., коли було розстріляно понад 16 тис. представників єврейської громади м. Маріуполь. Ці герої доклали чимало зусиль, аби врятовані дочекалися перемоги.
Зокрема, однією з найяскравіших історій є порятунок хлопчика Веніаміна Борисковського сім’єю Олейниченків. Маленького єврея переховували в піаніно, і цей інструмент є нині центром та основним акордом виставки «Голокост» у Національному музеї історії України у Другій світовій війні. Докладно історію порятунку Веніаміна Борисковського можна прочитати на сайті «Портрети»
