Цієї неділі до Національного музею історії України у Другій світовій війні завітала поважна латвійська делегація. Це були як гості з м. Рига – голова Комітету в закордонних справах Сейму Латвійської Республіки Ріхардс Колс, його заступник Атіс Леїньш та секретар комітету Кріста Баумане, – так і ті, хто постійно представляє Латвію в нашій державі: Надзвичайний і Повноважний Посол Латвійської Республіки в Україні Ілґварс Клява та перший секретар посольства Крістапс Пурмаліс.
Упродовж повномасштабної фази російсько-української війни в іноземних друзів України вже склалася традиція: приїжджаючи до нас, їхні делегації відвідують визволені від загарбників міста й селища на північ від столиці. Побувала там, перш ніж прибути до Музею, і латвійська делегація. Але навіть після побаченого на деокупованих теренах, як мовила пані Кріста Баумане, гості були вражені свідченнями нинішньої війни, зібраними у просторі музейної виставки «Україна – розп’яття».
Зокрема, їх щиро зворушила атмосфера реконструйованого музейниками побуту підвалів, у яких тижнями доводилося жити мирному населенню смт Гостомель на Київщині, доки нагорі точилися бої та хазяйнували рашисти. Водночас неабияк подивовані були гості експонатом, що став яскравою ілюстрацією абсурдності «світогляду» й «цінностей» російського загарбника, – краденим ноутбуком, який путінський вояк заклав собі у бронежилет замість металевої пластини і який, певна річ, аж ніяк не порятував його від убивчого металу.
Ушанували наші латвійські гості своїм візитом і мартиролог «Діти…». Пам’ять про наймолодші жертви розв’язаної росіянами війни не залишає байдужим нікого з відповідальних політиків Європи.
У тому немає аніякісінького дива, що латвійці (як і представники решти країн Балтії) беруть так близько до серця трагедію українців та їхню здатність мужньо протистояти значно більшому й за населенням, і за територією, і за чисельністю війська агресорові. Адже вони одні з тих, для кого російська (чи радянська) окупація – не абстрактний виклик із присмаком футурології, як для багатьох інших, а їхнє безпосереднє минуле й родинна пам’ять. Водночас для українців Латвія – країна, чий досвід у новітній історії є дуже цікавим і важливим. Бо ж вона, маючи за своїми плечима ті самі три десятиліття відродженої незалежності, встигла пройти шлях від «РСР» до європейських та євроатлантичних структур і вписатися, попри всі ризики, в загальносвітову систему безпеки.
