Виставки
Виставка «Україна – Розп’яття»

«Україна – Розп’яття» – перша виставка в Україні, перша в світі, перша про цю війну і під час цієї війни. На ній представлено 1 776 автентичних експонатів, зібраних по «гарячих слідах» командою Музею на місцях запеклих боїв і в щойно визволених населених пунктах Київщини та Чернігівщини з 3 квітня до 6 травня 2022 р. Її площа складає близько 900 м2. Автор ідеї та куратор – генеральний директор Музею війни Юрій Савчук. Художник – Антон Логов.

Композиційно виставка складається з двох, антагоністичних за своєю суттю, частин – «Орда» та «Україна – Розп’яття».

Перша її частина пунктирно розповідає про російську пропаганду, повномасштабне вторгнення, а також військове спорядження, зброю та побут прибульців із «русскава міра».

Друга частина виставки має дві локації: власне «Україна – Розп’яття» та «Укриття». В основі першої – врятовані духовні та культурні пам’ятки, обпалені віконні рами, залишки побутової техніки і, навіть, спортивний інвентар, знайдений на згарищах, а також дитячі речі, малюнки та іграшки… Домінантною сюжетною лінією проходять урятовані скарби нашої Нації: вхідні ворота Церкви Різдва Пресвятої Богородиці в с. Перемога та купол і купольний хрест Храму Вознесіння Господнього в с. Лук’янівка на Київщині, зранена ікона «Зняття з хреста» із поруйнованого Храму Святого Димитрія Ростовського (смт Макарів), понівечений каркас, на якому висіли картини відомої на весь світ Марії Приймаченко зі спаленого Іванківського історико-краєзнавчого музею… Друга відтворює в деталях реалії Життя і Часу в різних укриттях під час обстрілів і нальотів орди та розповідає про 37 днів життя одного гостомельського бомбосховища… До найменших дрібниць…

Виставка користується особливою популярністю у відвідувачів Музею та має високу медійну привабливість. Станом на 7 червня 2022 р. з експозицією ознайомилося 7 812 осіб, у вітчизняних і закордонних ЗМІ оприлюднено 63 публікації, відгуки, коментарі, сюжети та інтерв’ю про неї, у тому числі провідних міжнародних пресових виданнях The New York Times (США), The Guardian (Велика Британія) та Le Monde (Франція).

«Діти…»

У День вшанування пам’яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, Музей війни презентував мультимедійний проєкт «Діти…». Під склепінням Верхньої Московської брами ХVІІІ ст. Печерської фортеці створено Мартиролог дітей, загиблих у період повномасштабної російсько-української війни.

Росія вбиває дітей України.

Країні-агресору для утвердження своєї влади треба відібрати в людей надію. А що є кращим її втіленням, ніж діти? Російські ракети влучають у дитячі садочки, школи, лікарні, житлові будинки. «Мирні жителі» РФ закликають своїх військових убивати й катувати українських дітей. Насправді це знак розпачу. Окупанти знають, що програють. І тому намагаються забрати якомога більше життів і надій, не розуміючи, що у вільній країні вбивство не зміцнює тиранію, а додає запеклості в справедливому бою.

Фактичну кількість загиблих і поранених дітей установити неможливо, бо на території України тривають активні бойові дії окупантів.

При народженні малюк отримує від батьків особливий подарунок – ІМ’Я. Воно має все життя супроводжувати людину, а янгол-охоронець – оберігати. Імена всіх загиблих хлопчиків та дівчаток відображено в «дитячому» мартиролозі, який проєктується під склепінням Московської брами в супроводі музичної композиції «Спи, моє дитя». Її присвячено 15-річному громадському активістові Дані Дідіку, життя якого трагічно обірвалося внаслідок теракту в м. Харків у 2015 р.

Трагізм дійства увиразнює артоб’єкт «Дерево пам’яті» – метафора смерті дітей у війні. Червоний і чорний кольори підкреслюють драму й біль родинного дерева. У червоних скриньках – речі дітей, знайдені під час музейної експедиції щойно визволеними теренами Київщини. Чорні гілки – образ стійкості й витривалості всієї України, як однієї родини.

Пам’ять про безвинних дітей стане нашою надією!

І нашою зброєю.

Україна переможе!

Над виставкою працювали:

  • Куратор – Ірина Коцаб’юк
  • Художник й автор артоб’єкту – Антон Логов
  • Координатор – Юрій Савчук
  • Та команда Музею

Дякуємо Русланові Горовому та Сергієві Жадану за музичну композицію «Спи, моє дитя»

Партнер – Офіс Генерального прокурора

«Батьківщина-мати». Переозначення

Виставковий проєкт про трансформацію образу монумента у свідомості та сприйманні українського суспільства презентований до Дня Незалежності України.

Скульптура «Батьківщина-мати» вже тривалий час не сприймається суспільством як радянська пам’ятка. Поступово вона стала на шляx візуальної та сприйняттєвої трансформації, раз по раз убиралась у вінок із квітів маку та українські національні строї. Ба більше, від 24 лютого 2022 р. стала упізнаваним візуальним образом опору українців російській агресії. У цей важкий час монумент було підсвічено кольорами Державного Прапора України, а в інтернетпросторі він набув найрізноманітнішиx образів, у які закладено головний меседж: «Батьківщина-мати – символ незламності України».

Наша виставка – про переозначення скульптури «Батьківщина-мати» в часі російсько-української війни. Усі нові, креативні, подеколи неочікувані образи скульптури, теxнічними засобами презентовано на стінаx равелінної Нижньої Московської брами ХVІІІ ст. Печерської фортеці.

Уже від першиx днів протистояння України відкритій агресії митці не раз зверталися до образу «Батьківщини-матері» як до знака спротиву. Ми стежили за стрімким перевтіленням скульптури й становленням її як нового, переосмисленого символу боротьби та неодмінної перемоги українців. Найбільш визначальною для xудожників і контентмейкерів стала орієнтація скульптури на Москву, а меч та щит у її рукаx перетворилися на дієву антирашистську зброю. Це новий патріотичний, часом сатиричний, контент, який з’являвся в цифровому просторі й став мотиваційним до опору та підтримки збройної боротьби проти окупанта. Акумульована добірка матеріалів із відкритиx джерел (онлайн версія виставки) – це справжнє мистецтво, яке варто побачити.

Офіційним саундтреком проєкту стала пісня «Меч» українського гурту Sera Sheer. Авторка тексту та виконавиця Олександра Щербакова й автор відеоряду Артем Бірюков створили твір у стилі аніме, присвячений боротьбі скульптури «Батьківщина-мати» з російським монстром, якого вона зрештою знищила. На презентації почуєте живе авторське виконання. Дизайн унікального візуального образу проєкту, набрамного муралу, створив київський художник, член команди MuralMarket Ярослав Єфремов.

Над виставкою працювали:

  • Автор ідеї – Юрій Савчук
  • Куратори – Юрій Савчук, Жанна Очеретяна
  • Художник – Антон Логов
Голокост

До 80-річчя початку нацистських масових розстрілів євреїв на території України та 80-х роковин трагедії Бабиного Яру.

Голокост став однією з наймасштабніших гуманітарних катастроф ХХ ст. Під час Другої світової війни внаслідок гонінь, переслідувань та систематичних убивств, які нацистська Німеччина провадила спільно зі своїми союзниками, було позбавлено життя близько 6 млн європейських євреїв. Кожна четверта жертва Голокосту походила з українських теренів. Україна втратила понад 60 % довоєнного єврейського населення, а разом із ним – цілий мікросвіт свого культурного розмаїття.

Головне завдання проєкту – за допомогою музейних артефактів продемонструвати особливості, масштаби перебігу й трагічні наслідки Голокосту для України, розкрити складні, болючі та контроверсійні питання, сформувати підґрунтя для емпатії відвідувачів до жертв геноцидних практик, актуалізувати в колективній пам’яті громадян України та іноземців цю трагічну сторінку нашої історії, стимулювати почуття відповідальності за її збереження.

Експозиційне ядро виставки містить шість тематичних секцій.

За допомогою автентичних матеріалів із власної фондової колекції та зібрання Музею Шереметьєвих розкриваються механізми, перебіг та наслідки геттоїзації єврейського населення Європи та України, особливості функціонування нацистської табірної системи, розповідається про розстріли українських євреїв у містах і селах, полях і яругах. Серед експонатів привертають увагу жовті нагрудні нашивки «Зірка Давида» Леона Бухгольца, передані на вічне зберігання до Музею онуком Філіпом Сендсом, піаніно, в якому сім’я Олейниченків переховувала від нацистів єврейського хлопчика Веню Борисковського, передане онукою Якима та Поліни Олейниченків Таїсією Лобановою; документи юденратів м. Львів, які разом із понад тисячею інших унікальних експонатів надав Музею благодійник Дмитро Піркл, та ін.

Розділи про виконавців і рятівників презентують бінарність протилежних досвідів, мотивів та життєвих установок звичайних представників неєврейського населення, які опинилися перед головним Вибором свого життя – «покласти душу за дру́ги своя» чи залишитися осторонь. Свій вибір на користь порятунку восьмирічного Веніаміна Борисковського зробила українська родина Олейниченків із Маріуполя, облаштувавши йому сховок усередині старого піаніно, що віднедавна стало частиною «золотого» фонду Музею.

Хронологічна «крива Голокосту», створена на базі документальних і фотографічних джерел, допоможе відвідувачу зафіксувати вузлові події історії європейського Голокосту та співвіднести їх у часі з геноцидними акціями в Україні. Це спосіб привернути увагу до того, що, наприклад, такі рани Голокосту, як Кам’янець-Подільський, Бабин Яр, Сосонки, Дробицький Яр, Богданівка, Янівський концтабір, залишені на тілі України під час Другої світової війни, довгий час були непроговорені, замовчувані й виключені із суспільної пам’яті радянською владою. У той самий час Аушвіц або Варшавське гетто стали відомими символами трагедії єврейського народу.

Титульною художньо-образною домінантою виставки є композиція «Лабіринт». Її наповнюють розташовані на жовтих дошках твори відомих художників Зиновія Толкачова та Ісаака Тартаковського, пронизані безвихіддю, безнадією, розпачем жертв расової політики нацистів. На якусь мить здається, що тріумф зла став абсолютним. Однак рятівною ниткою Аріадни з «лабіринту Голокосту» є Пам’ять. Вона вивела мільйони забутих імен на свободу з таких химерних евфемістичних пасток, як «мирні радянські громадяни» або «жертви фашизму».

Історичне минуле й пам’ять про нього не є тотожними. Битви за правду про Голокост тривали й після того, як відгриміла Друга світова війна. Мовчання стало головним синдромом тоталітарної моделі пам’яті, саме тому в експозиційному просторі поряд із десятками історій про українських Праведників народів світу звучать голоси свідків, жертв Голокосту, а також рятівників. Неймовірні розповіді про порятунок із Бабиного Яру Гені Баташової, Рувима Штейна та Федора Завертаного демонструються вперше.

Гасло «Ніколи знову!» присутнє тут незримо – в кожній світлині, в кожному документі, предметі й образі, в кожному слові й погляді.