«Україна – Розп’яття» – перша виставка в Україні, перша в світі, перша про цю війну і під час цієї війни. На ній представлено 1 776 автентичних експонатів, зібраних по «гарячих слідах» командою Музею на місцях запеклих боїв і в щойно визволених населених пунктах Київщини та Чернігівщини з 3 квітня до 6 травня 2022 р. Її площа складає близько 900 м2. Автор ідеї та куратор – генеральний директор Музею війни Юрій Савчук. Художник – Антон Логов.

Композиційно виставка складається з двох, антагоністичних за своєю суттю, частин – «Орда» та «Україна – Розп’яття».

Перша її частина пунктирно розповідає про російську пропаганду, повномасштабне вторгнення, а також військове спорядження, зброю та побут прибульців із «русскава міра».

Друга частина виставки має дві локації: власне «Україна – Розп’яття» та «Укриття». В основі першої – врятовані духовні та культурні пам’ятки, обпалені віконні рами, залишки побутової техніки і, навіть, спортивний інвентар, знайдений на згарищах, а також дитячі речі, малюнки та іграшки… Домінантною сюжетною лінією проходять урятовані скарби нашої Нації: вхідні ворота Церкви Різдва Пресвятої Богородиці в с. Перемога та купол і купольний хрест Храму Вознесіння Господнього в с. Лук’янівка на Київщині, зранена ікона «Зняття з хреста» із поруйнованого Храму Святого Димитрія Ростовського (смт Макарів), понівечений каркас, на якому висіли картини відомої на весь світ Марії Приймаченко зі спаленого Іванківського історико-краєзнавчого музею… Друга відтворює в деталях реалії Життя і Часу в різних укриттях під час обстрілів і нальотів орди та розповідає про 37 днів життя одного гостомельського бомбосховища… До найменших дрібниць…

Виставка користується особливою популярністю у відвідувачів Музею та має високу медійну привабливість. Станом на 7 червня 2022 р. з експозицією ознайомилося 7 812 осіб, у вітчизняних і закордонних ЗМІ оприлюднено 63 публікації, відгуки, коментарі, сюжети та інтерв’ю про неї, у тому числі провідних міжнародних пресових виданнях The New York Times (США), The Guardian (Велика Британія) та Le Monde (Франція).

У День вшанування пам’яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, Музей війни презентував мультимедійний проєкт «Діти…». Під склепінням Верхньої Московської брами ХVІІІ ст. Печерської фортеці створено Мартиролог дітей, загиблих у період повномасштабної російсько-української війни.

Росія вбиває дітей України.

Країні-агресору для утвердження своєї влади треба відібрати в людей надію. А що є кращим її втіленням, ніж діти? Російські ракети влучають у дитячі садочки, школи, лікарні, житлові будинки. «Мирні жителі» РФ закликають своїх військових убивати й катувати українських дітей. Насправді це знак розпачу. Окупанти знають, що програють. І тому намагаються забрати якомога більше життів і надій, не розуміючи, що у вільній країні вбивство не зміцнює тиранію, а додає запеклості в справедливому бою.

Фактичну кількість загиблих і поранених дітей установити неможливо, бо на території України тривають активні бойові дії окупантів.

При народженні малюк отримує від батьків особливий подарунок – ІМ’Я. Воно має все життя супроводжувати людину, а янгол-охоронець – оберігати. Імена всіх загиблих хлопчиків та дівчаток відображено в «дитячому» мартиролозі, який проєктується під склепінням Московської брами в супроводі музичної композиції «Спи, моє дитя». Її присвячено 15-річному громадському активістові Дані Дідіку, життя якого трагічно обірвалося внаслідок теракту в м. Харків у 2015 р.

Трагізм дійства увиразнює артоб’єкт «Дерево пам’яті» – метафора смерті дітей у війні. Червоний і чорний кольори підкреслюють драму й біль родинного дерева. У червоних скриньках – речі дітей, знайдені під час музейної експедиції щойно визволеними теренами Київщини. Чорні гілки – образ стійкості й витривалості всієї України, як однієї родини.

Пам’ять про безвинних дітей стане нашою надією!

І нашою зброєю.

Україна переможе!

Над виставкою працювали:

• Куратор – Ірина Коцаб’юк
• Художник й автор артоб’єкту – Антон Логов
• Координатор – Юрій Савчук
• Та команда Музею

Дякуємо Русланові Горовому та Сергієві Жадану за музичну композицію «Спи, моє дитя»

Партнер – Офіс Генерального прокурора

Російська орда, яка сунула на м. Київ у лютому 2022 р. величезними хмарами-колонами, безславно згинула на українських землях або втікала назад у березні. Орда злочинців із величезною кількістю зброї. Військо, що швидко перетворювалося на натовп мародерів. Кожне їхнє звірство ставало промовистим свідченням сутності «русского міра».

Злочини російської армії активно документують під час своїх наукових польових експедицій історики-музейники. Тож поява на музейному фронті військовиків викликала в них неабиякий подив і щирий захват. Зустріч із людьми в одностроях, які знайшли такий дорогий в умовах гарячої фази війни час для пошуку артефактів, стала початком міцної дружби й спільного експозиційного проєкту.

Упродовж 5–28 квітня 2022 р. вояки-зв’язківці Головного інформаційно-телекомунікаційного вузла командування військ зв’язку та кібербезпеки Збройних Сил України об’їхали більшість населених пунктів Бучанщини та Вишгородщини, що постраждали від війни. Їхні дослідження місць учорашніх боїв були побудовані за найкращими зразками музейних наукових експедицій. Результатами цих польових виїздів на колишні позиції російських військ стали десятки й сотні речових та друкованих джерел. На сотнях світлин зафіксовано: роботу дослідників у «полі»; знайдені предмети, що нині вже стали частиною музейної колекції, яка розповідає про російсько-українську війну; свідчення військових злочинів ворога.

Окрім того, ці експедиції виконували й гуманітарну місію. Мало який виїзд відбувався без надання допомоги жителям постраждалих сіл та містечок. Українські воїни, учасники цих поїздок, намагалися підтримати найнеобхіднішим, принести радість у життя цивільних. Діти могли поласувати солодощами, дорослі забували про брак їжі (хай навіть тільки на добу).

Виставка, присвячена роботі музейників-зв’язківців, умовно поділяється на кілька тематичних блоків, які структурно доповнюють один одного. З одного боку, перед нами ворожі: одяг, взуття, елементи побуту; фрагменти військового спорядження та зброї; документальні матеріали в т.ч. пропагандистські. З іншого – світлини та відео, які відображають епізоди непомітної, але важкої та вкрай необхідної роботи. Нині ці предмети стають музейними експонатами.

У рашистів є ще сила… Проте найкращі полки та дивізії їхньої орди вже перемолоті. Вони або гниють у землі, або втікають, покидаючи все. Ми впевнені, що ворог обов’язково буде повністю знищений і його не залишиться на землях нашої Держави!

Над виставкою працювали:

• Автор ідеї – Юрій Савчук та старший офіцер ГІТВ ЗСУ
• Координування – Людмила Рибченко
• Куратори – Олександр Білоус та військовослужбовець ЗСУ «Музейник»
• Менеджмент – Юрій Горпинич
• Художник – Антон Логов

Партнер – Головний інформаційно-телекомунікаційний вузол командування військ зв’язку та кібербезпеки Збройних Сил України

До 80-річчя початку нацистських масових розстрілів євреїв на території України та 80-х роковин трагедії Бабиного Яру.

Голокост став однією з наймасштабніших гуманітарних катастроф ХХ ст. Під час Другої світової війни внаслідок гонінь, переслідувань та систематичних убивств, які нацистська Німеччина провадила спільно зі своїми союзниками, було позбавлено життя близько 6 млн європейських євреїв. Кожна четверта жертва Голокосту походила з українських теренів. Україна втратила понад 60 % довоєнного єврейського населення, а разом із ним – цілий мікросвіт свого культурного розмаїття.

Головне завдання проєкту – за допомогою музейних артефактів продемонструвати особливості, масштаби перебігу й трагічні наслідки Голокосту для України, розкрити складні, болючі та контроверсійні питання, сформувати підґрунтя для емпатії відвідувачів до жертв геноцидних практик, актуалізувати в колективній пам’яті громадян України та іноземців цю трагічну сторінку нашої історії, стимулювати почуття відповідальності за її збереження.

Експозиційне ядро виставки містить шість тематичних секцій.

За допомогою автентичних матеріалів із власної фондової колекції та зібрання Музею Шереметьєвих розкриваються механізми, перебіг та наслідки геттоїзації єврейського населення Європи та України, особливості функціонування нацистської табірної системи, розповідається про розстріли українських євреїв у містах і селах, полях і яругах. Серед експонатів привертають увагу жовті нагрудні нашивки «Зірка Давида» Леона Бухгольца, передані на вічне зберігання до Музею онуком Філіпом Сендсом, піаніно, в якому сім’я Олейниченків переховувала від нацистів єврейського хлопчика Веню Борисковського, передане онукою Якима та Поліни Олейниченків Таїсією Лобановою; документи юденратів м. Львів, які разом із понад тисячею інших унікальних експонатів надав Музею благодійник Дмитро Піркл, та ін.

Розділи про виконавців і рятівників презентують бінарність протилежних досвідів, мотивів та життєвих установок звичайних представників неєврейського населення, які опинилися перед головним Вибором свого життя – «покласти душу за дру́ги своя» чи залишитися осторонь. Свій вибір на користь порятунку восьмирічного Веніаміна Борисковського зробила українська родина Олейниченків із Маріуполя, облаштувавши йому сховок усередині старого піаніно, що віднедавна стало частиною «золотого» фонду Музею.

Хронологічна «крива Голокосту», створена на базі документальних і фотографічних джерел, допоможе відвідувачу зафіксувати вузлові події історії європейського Голокосту та співвіднести їх у часі з геноцидними акціями в Україні. Це спосіб привернути увагу до того, що, наприклад, такі рани Голокосту, як Кам’янець-Подільський, Бабин Яр, Сосонки, Дробицький Яр, Богданівка, Янівський концтабір, залишені на тілі України під час Другої світової війни, довгий час були непроговорені, замовчувані й виключені із суспільної пам’яті радянською владою. У той самий час Аушвіц або Варшавське гетто стали відомими символами трагедії єврейського народу.

Титульною художньо-образною домінантою виставки є композиція «Лабіринт». Її наповнюють розташовані на жовтих дошках твори відомих художників Зиновія Толкачова та Ісаака Тартаковського, пронизані безвихіддю, безнадією, розпачем жертв расової політики нацистів. На якусь мить здається, що тріумф зла став абсолютним. Однак рятівною ниткою Аріадни з «лабіринту Голокосту» є Пам’ять. Вона вивела мільйони забутих імен на свободу з таких химерних евфемістичних пасток, як «мирні радянські громадяни» або «жертви фашизму».

Історичне минуле й пам’ять про нього не є тотожними. Битви за правду про Голокост тривали й після того, як відгриміла Друга світова війна. Мовчання стало головним синдромом тоталітарної моделі пам’яті, саме тому в експозиційному просторі поряд із десятками історій про українських Праведників народів світу звучать голоси свідків, жертв Голокосту, а також рятівників. Неймовірні розповіді про порятунок із Бабиного Яру Гені Баташової, Рувима Штейна та Федора Завертаного демонструються вперше.

Гасло «Ніколи знову!» присутнє тут незримо – в кожній світлині, в кожному документі, предметі й образі, в кожному слові й погляді.