Дзвін висів як елемент декору біля будинку родини Анастасії Гаврилівни Никитюк (Горбатої) за адресою: м. Київ, вул. Печерсько-Караваєвська, 22 (територія Ботанічного саду імені Гришка; по війні будинок був переміщений за адресою: вул. Ломаківська, 21).
У родині було п’ятеро дітей - двоє синів та три доньки. Будинок почали будувати ще на початку ХХ ст. У 1918 р. році в нього вперше поцілив снаряд, загорівся каркас даху, частина будинку була пошкоджена. Лише напередодні Другої світової війни родина закінчила відбудову будинку.
Під час німецько-радянської війни 18 вересня 1941 року в садибу Анастасії Гаврилівни влучив ворожий снаряд. Внаслідок чого вона загинула, а її наймолодший 17-ти річний син Микола зазнав важкого поранення від осколку снаряда. Також один із осколків потрапив у дзвін, пробивши в ньому отвір. Довгий час цей дзвін зберігався у Миколи Савовича Никитюка, а по його смерті перейшов до його доньки - Ніни Миколаївни Никитюк (онуки Анастасії Гаврилівни), яка в 2019 р. передала сімейну реліквію до Національного музею історії України у Другій світовій війні.
Дзвін конічної форми, плавно розширений донизу. Порожнистий. На плечах дзвону розташована голова з вухом - плаский прямокутний шматок металу з круглим отвором для підвішування або кріплення. Перехід від талії до валу прикрашений трьома горизонтальними рельєфними лініями, одна з яких переривається видовженим отвором близько 1,6х1,5 см, що утворився внаслідок потрапляння осколку снаряду. Всередині за допомогою кільця підвішене рухливе било (язичок-ударник). Дзвін був зроблений із металу жовтого кольору, але з часом потемнів, вкрився патиною та іржею.