У 2008 р. від Галузевого державного архіву СБУ до музейних фондів надійшли унікальні артефакти, які враз наповнили тогочасну експозицію Другої світової війни питомо українським змістом, тим самим означивши нові орієнтири розвитку нашої інституції в цій царині. Це «Альбом націоналістичних листівок, що видавався підпільною друкарнею ім. Т. Шевченка», «Альбом графіки “Зота” та його ланки», пропагандивні брошури й кліше для листівки «Людей у ярма запрягли», що до того зберігалися під грифом «цілком таємно».
Кооптація українського визвольного руху до музейного простору 1990-х рр. була справді сміливою, проте лише першою спробою переосмислити те, що десятиліттями піддавалося остракізму. Побудована переважно на контрасті офіційної радянської документації, так званих трофейних джерел виставки «Партизани України в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників», де йшлося про «українських націоналістів», а також за неймовірним збігом обставин невідцензурованої приватної кореспонденції з середовища червоних месників зі свідченнями про неоднорідність і неоднозначність самостійницьких сил. Довгі роки ця тема лишалася таким собі стороннім відголосом звитяги та жертовності червоноармійців українського походження.
Усвідомлення справжньої ваги для вітчизняного воєнного літопису ХХ ст. явища, що майже не мало аналогів, почало приходити десь із середини 2000-х рр. Однак тоді критично бракувало самобутніх матеріалів. Тому отриманий від СБУ масив повстанської графіки Ніла Хасевича дозволив повернути здавалося викреслену з історичної пам’яті українців постать воїна-генія, головно же, продемонструвати глибинну суть цього руху – боротьба за Українську Самостійну Соборну Державу.
Його знали за псевдонімами Зот, Бей, Левко, Рибалка, 333, Старий, і лише одиниці – про те, ким він був насправді, чим займався і де перебував у певний момент. Коли в 1951 р. гравюри з підпілля потрапили до делегатів Генеральної Асамблеї ООН та іноземних дипломатів, Ніл Хасевич став особистим ворогом радянської влади, приреченим кремлівською тиранією на смерть.
Сирота, каліка з дитинства, мистецькі роботи якого виставлялися в художніх салонах Львова, Праги, Берліна, Чикаго, Лос-Анджелеса. Одночасно із творчістю Ніл Хасевич займався громадською і політичною діяльністю. Він був талановитим пропагандистом, керував друкарнею українських повстанців, працював як художник і редактор журналів УПА, оформляв летючки, листівки, підпільні видання, розробляв проекти прапорів, печаток, бланків і відзнак. Доробок воєнної й повоєнної доби — 150 дереворитів, які видано в альбомах «Волинь у боротьбі» (1950 р.) та «Графіка в бункерах УПА» (1952 р.).
«Я не можу битися зброєю. Але я б’юся різцем і долотом. Я каліка, б’юся в той час, коли багато сильних і здорових людей у світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива... Я хочу, аби світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б’ються» – слова, сказані Нілом Хасевичем незадовго до загибелі, докорінно трансформували наш світогляд і стали дороговказом заради незалежного майбутнього.