Тема окупації гітлерівцями та їхніми сателітами українських теренів вперше з’явився в експозиції 1994 р. Серед артефактів, що мали вагоме смислове навантаження, окремого наголосу було надано видрукованій у 1942 р. карті Райхскомісаріату Україна, яка незадовго до того надійшла до музейного зібрання.
Тоді цей неординарний документ змістово вкладалася в загальний наратив про політику німецької окупаційної адміністрації на захоплених землях СРСР, регламентовану «Генеральним планом Ост» і «Директивами щодо керівництва економікою в новоокупованих східних областях» (низка задумів щодо економічного зиску анексованих нацистами «Східних територій», об’єднаних під умовними назвами «Зелена папка» Германа Герінга чи «План Ольденбург»). Знайдена у 1943 р. в м. Київ одним із червоноармійців-учасником тих боїв, мапа містить поділ Наддніпрянської України на 6 генеральних округ – Волинь і Поділля, Житомирську, Київську, Дніпропетровську Миколаївську та Крим (частину Таврії). Райхскомісаріат зі столицею в м. Рівне в адміністративному статусі існував від 20 серпня 1941 р. до 15 листопада 1944 р., як територіальна одиниця – від 1 вересня 1941 р. до кінця квітня 1944 р.
За своєю суттю Україну було перетворено на колонію з інтенсивною насильною експлуатацією природних і трудових джерел. У подальшому ж вона мала стати частиною німецького «життєвого простору» (Lebensraum im Osten) із масштабною депортацією та знищенням «расово небажаного» місцевого населення. Насправді означений музейний предмет розкриває перед нами набагато ширші історичні горизонти. Справа у тім, що і в Першу і в Другу світову ці терени завжди ставали епіцентром найбільшого бойовища східноєвропейського театру обох війн через так зване «Українське питання», адже «криваві землі», охарактеризовані так Тімоті Снайдером, мають надзвичайно важливе геополітичне значення в своєму регіоні та світі. Вони були і лишаються об’єктом зазіхання на потужні природні, економічні, людські ресурси, перебувають у сфері перетину багатьох культур. Тому впродовж ХХ ст. «українська карта» при найменшій нагоді розігрувалася великими та не дуже політичними гравцями у власних інтересах. Своєю чергою, для багатомільйонного бездержавного народу це оберталося чисельними окупаціями, фізичним і духовним нищенням. Сьогоденна війна, що її вчергове розв’язала московія, головно направлена на цілковите знищення української державності. Та похідними завданнями кремля так само є оволодіння всіма ресурсами задля подальшої своєї імперської експансії. Однак історія завжди багатогранна. Попри все, український народ, який здавалося надійно прикутий кайданами тиранії чи то розпорошений по світу, пройшов Голгофу, постав і відродився в своїй свободі.