Доленосні події для нашої країни 2013–2014 рр., а поготів і широкомасштабна російська навала дали чітке розуміння невідповідності вітчизняного бачення Другої світової до контексту національного поступу. Так само, попри інноваційні зрушення в історіографії та всі потуги української культурної дипломатії, домінантна візія тієї війни західного світу все ще проходить крізь російську оптику, тому роль і місце наших співвітчизників у найбільшому збройному катаклізмі для представників багатьох країн лишається темною плямою. Ба більше, самі українці позбавленні цього уявлення в його цілісній формі.
Зрозуміло, що категорії «1939–1945», а тим паче «1941–1945» перетворюють картинку Другої світової на лінійний набір дат і фактів, позбавляючи елементарної можливості дізнатися про витоки та наслідки війни як процесу. Тобто, подібні питання виводять далеко поза межі конкретного періоду аж до часів Першої світової, а нас ще і ставлять на роздоріжжя сучасного російсько-українського протистояння.
У цьому дискурсі в 2019 р. музейники зреалізували знакову виставку про шлях до незалежності крізь століття «Україна. Незакінчена війна…». В 2021 р. в просторі Меморіалу було представлено вражаючий міжнародний проєкт «За волю України», який своєю автентикою «національного зриву» 1917–1921 рр. опосередковано підкреслив подальшу долю українців у Другій світовій – народ без держави, вимушений воювати в лавах різних армій по обидва фронти, терпіти безправ’я окупацій, позначених знищенням ідентичності, або ж тікати світ за очі. Батьківські землі тоді стали об’єктом великої геополітики – так зване «українське питання».
Звісно, що фондова колекція мала обмаль артефактів періоду Великої війни та Визвольних змагань. Поворотним моментом на шляху докорінного переозначення нашої інституції стала передача в 2022 р. Українською вільною академією наук у США до країни з активною фазою широкомасштабного вторгнення унікального персонального комплексу Святослава Шрамченка. Серед речей були власноруч виконані реконструкції офіцерських одностроїв військово-морських сил Української Народної Республіки та Української Держави.
Видатний військовий і громадський діяч доби Української революції. Поруч із Михайлом Білінським торував українізацію Балтійського флоту Російської імперії. Як службовець Морського міністерства УНР / Української Держави займався законотворчістю, розробкою національної флотської айдентики – прапорів, знаків розрізнення тощо. Вікової давнини діяльність вітчизняних мореходців, таких як Шрамченко, цілковито підважує кремлівські тези про «російський Крим» і «Чорноморський флот, як гордість московії». Після тимчасової втрати державності, перебуваючи в екзилі, офіцер продовжив національне подвижництво – історик, реконструктор, літератор, публічна особа.
Розуміння українського контексту Другої світової війни нерозривно пов’язане з національним будівництвом першої половини ХХ ст. До того ж, велика кількість активних представників українського визвольного руху, що вижили в горнилі збройної боротьби, сформували обличчя української діаспори, яка до сьогодні послідовно змагає за державність, що є невід’ємною складовою вітчизняного воєнного літопису ХХ–ХХІ ст.