Упродовж 2000-х рр. при творенні нових експозицій музейники все більше заглиблювалися у різні проблеми та процеси, що ламали попередні стереотипи, поступово заповнювали білі плями й значно розсували горизонти Другої світової, деталізуючи її як у національному, так і в загальному гуманітарному вимірах. Але домінантними все ще залишався темарій бойових дій і доль наших співвітчизників у лавах Червоної армії.
Щоб осягнути значення людського чинника у війни серед інших наводили факт, довкола якого навіть будувався окремий невеликий розділ експозиції – він засвідчував, що до 1945 р. на фронті з різних причин перебувало лише 3 % тих, хто починав воювати в 1941 р.
У 2004 р. музейна колекція поповнилася цікавим артефактом – гімнастерка з системою протезів, серед яких були спеціальні тримачі для письмового приладдя. Форменка належала артилеристу Василеві Петрову, постать якого показово репрезентувала тодішню візію Другої світової.
Народився він у 1922 р. на Мелітопольщині. По закінченню середньої школи був призваний до армії, лишився служити, став кадровим військовим.
Початок німецько-радянської війни лейтенант Петров зустрів на посаді командира батареї 92-го окремого артилерійського дивізіону. У вересні разом із тисячами інших червоноармійців потрапив у Київський котел, але вирвався з оточення. Упродовж наступних двох років воював на Воронезькому та Брянському фронтах. У вересні 1943 р. знову опинився поблизу м. Київ, і дивом лишився в живих. Під час боїв на Букринському плацдармі Василь Петров зазнав важкого поранення в руки, й до кінця 1944 р. проходив лікування в шпиталях. Медики не змогли врятувати його кінцівки. Утім, артилерист призвичаївся до нового життя, й у грудні 1944 р. після численних наполягань повернувся на фронт, до кінця війни перебував на посаді заступника командира артилерійського протитанкового полку. Двічі Герой Радянського Союзу – за форсування р. Дніпро та бої в Німеччині.
Позавершенні війни зостався в армії, писав спогади. Від 1991 р. продовжив службу в українському війську – генерал-полковником, заступником командувача ракетних військ та артилерії. В 1994 р., відповідно до Указу Президента, був пожиттєво залишений у лавах Збройних Сил України.