Упродовж 2000-х рр. при творенні нових експозицій музейники все більше заглиблювалися в різні проблеми та процеси, що ламали попередні стереотипи, поступово заповнювали білі плями та значно розсували горизонти Другої світової, збагачуючи її як в національному, так і в загальному гуманітарному вимірах. Проте на той час домінантними все ще лишався темарій бойових дій і долі наших співвітчизників у лавах Червоної армії.
Аби осягнути значення людського чинника в горнилі війни серед інших наводився факт, довкола якого навіть будувався окремий невеликий розділ експозиції, про те, що до 1945 р. на фронті в силу різних обставин перебувало лише 3 % тих, хто починав воювати в 1941 р.
У 2004 р. музейна колекція поповнилася цікавим артефактом – гімнастерка з системою протезів, серед яких були спеціальні тримачі для писемного приладдя. Форменка належала артилеристові Василю Петрову, постать якого показово репрезентувала тодішню візію Другої світової.
Народився він у 1922 р. на Мелітопольщині. По закінченню середньої школи був призваний до армії, лишився служити, став кадровим військовим. Початок німецько-радянської війни лейтенант Петров зустрів на посаді командира батареї 92 окремого артилерійського дивізіону. У вересні разом із тисячами інших червоноармійців потрапив у «київський котел», але зміг вирватися з оточення. Впродовж наступних двох років воював на Воронезькому та Брянському фронтах. У вересні 1943 р. знову опинився під Києвом, і ледь лишився в живих. Під час боїв на Букринському плацдармі Василь Петров дістав важке поранення в руки, й до кінця 1944 р. проходив лікування в шпиталях. Лікарі не змогли врятувати його кінцівки. Втім, артилерист призвичаївся до нового життя, й у грудні 1944 р. після численних наполягань повернувся на фронт, до кінця війни перебував на посаді заступника командира артилерійського протитанкового полку. Двічі Герой Радянського Союзу за форсування Дніпра та бої в Німеччині.
По війні лишився в армії, писав спогади. Від 1991 р. продовжив служити в українському війську – генерал-полковник, заступник командувача ракетних військ та артилерії. В 1994 р., відповідно до Указу Президента України, був пожиттєво залишений у лавах Збройних сил України.