У часі доленосного гарту, коли сповнена імперської погорди москва вчергове заперечила вибір українцями свого осібного цивілізаційного шляху, фондова скарбниця музею поповнилася важливою для розуміння нашої національної історії реліквією – листом на бересті (верхній шар березової кори, що складається з багатьох тоненьких шарів, щільно з’єднаних між собою). Його авторка Марія Гуменюк, народжена в 1926 р. в с. Яворів, що на Станіславщині (нині Івано-Франківщина). Була вельми обдарованою, адже вміла малювати, співати, грати на різних музичних інструментах, брала участь у роботі драмгуртка місцевого осередку товариства «Просвіта». У 18-річному віці вступила до Організації Українських Націоналістів. Взяла собі псевдо «Калина», як символ дівочої краси, ніжності та цноти. У лавах ОУН зустріла своє кохання. Проте її щастя було недовгим. Коханий Іван Шкондеюк загинув у перестрілці з опергрупою НКВД. Коли оперативники тягнули на мотузці його неживе тіло, Марія мимоволі вигукнула: «Вбивці!». Її одразу заарештували. На допитах, що тривали упродовж півроку, дівчина зізналася, що вона членкиня ОУН. 18 травня 1946 р. її засудили до 10 років позбавлення волі.
Місцями примусового утримання дівчини стали сіро-чорні холодні бараки виправно-трудових таборів ГУЛАГу в м. Інта та Норильськ, що в Росії. Працювала в бригаді з осушування болотистої місцевості довкола табору, а також на підсобних будівельних роботах. Увесь час ув’язнення Марія листувалася зі старшою сестрою Параскою. А одного разу Параска отримала два незвичайні листи, котрі Марія написала на бересті: «Дорога сестричко! Посилаю тобі щирі побажання на цій скромній корі з сибірської берізки. Ця берізка оповість тобі про наше горе та переживання. Вона рівно ж з нами терпить цей острий клімат та вразливі північні вітри». Не раз щеміло серце у сестри за Марією, адже знала, в яких умовах та перебуває та як непросто заготовити бересту. А тому поклала їх у скляну банку і заховала в хліві, в яслах, тим самим урятувавши ці надзвичайно рідкісні під час обшуку в садибі оперативниками держбезпеки. Марії Гуменюк не судилося повернутися в Україну до рідної домівки. Вона померла 13 листопада 1950 р. від запалення легень і похована на табірному цвинтарі на околиці м. Норильськ. Реабілітована посмертно 20 лютого 1992 р. (Один лист залишився у сімейному архіві).
Окремих слів заслуговує людина, яка передала нам цю унікальну реліквію – це родич пані Марії, відомий дослідник історії Українського визвольного руху середини ХХ ст., першовідкривач і головний упорядник «Яворівського фотоархіву УПА», знавець збірки світлин повстанців Чорного лісу (Івано-Франківщина) авторства Дмитра Шовгенюка, меценат і добрий друг Музею Василь Гуменюк.