У часі доленосного гарту, коли сповнена імперської погорди Москва вчергове заперечила вибір українцями їхнього осібного цивілізаційного шляху, фондова скарбниця музею поповнилася важливою для розуміння нашої національної історії реліквією – листом на бересті (верхній шар березової кори, що складається з багатьох тоненьких шарів).
Його авторка – Марія Гуменюк, 1926 р. н., уродженка села Яворів, що на Станіславщині (нині Івано-Франківська область).Дівчина була вельми обдарованою, малювала, співала, грала на музичних інструментах, брала участь у роботі драмгуртка місцевого осередку товариства «Просвіта». У 18-річному віці вступила до Організації Українських Націоналістів (ОУН). Взяла собі псевдо «Калина», як символ дівочої краси, ніжності та цноти.
У лавах ОУН зустріла своє кохання, проте її щастя було недовгим. Коханий Іван Шкондеюк загинув у перестрілці з опергрупою НКВД. Коли оперативники тягнули на мотузці його неживе тіло, Марія мимоволі вигукнула: «Вбивці!». Її одразу заарештували. На допитах, що тривали упродовж півроку, дівчина зізналася, що вона членкиня ОУН. 18 травня 1946 р. її засудили до 10 років позбавлення волі.
Місцями примусового утримання дівчини стали сіро-чорні холодні бараки виправно-трудових таборів ГУЛАГу в м. Інта та Норильськ, (Росія). Працювала в бригаді з осушування болотистої місцевості довкола табору, а також на підсобних будівельних роботах. Увесь час ув’язнення Марія листувалася зі старшою сестрою Параскою. Одного разу Параска отримала два незвичайні листи, котрі Марія написала на бересті: «Дорога сестричко! Посилаю тобі щирі побажання на цій скромній корі з сибірської берізки. Ця берізка оповість тобі про наше горе та переживання. Вона рівно ж з нами терпить цей острий клімат та вразливі північні вітри».
Не раз щеміло Парасчине серце за Марією: знала, в яких умовах вона перебуває, а тому поклала ці надзвичайно рідкісні листи у скляну банку й заховала в хліві, в яслах, тим самим урятувавши під час обшуку в садибі, який проводили оперативники держбезпеки.
Марії Гуменюк не судилося повернутися в Україну до рідної домівки. Вона померла 13 листопада 1950 р. від запалення легень і похована на табірному цвинтарі на околиці м. Норильськ. Реабілітована посмертно 20 лютого 1992 р.
У сімейному архіві рідних Марії залишивсь один її особливий лист. Водночас на окремі слова заслуговує людина, яка передала нам цю унікальну реліквію, – родич пані Марії, відомий дослідник історії Українського визвольного руху середини ХХ ст., першовідкривач і головний упорядник «Яворівського фотоархіву УПА», знавець збірки світлин повстанців Чорного лісу (Івано-Франківщина) авторства Дмитра Шовгенюка, меценат і добрий друг Музею Василь Гуменюк.