У кінці 1990-х років музейний простір став свідком важливого переходу: від уніфікованого радянського бачення війни до україноцентричного осмислення, що прагне показати комплексність подій, осмислити долю України в глобальному конфлікті, а також відзначити внесок українців у перемогу над нацизмом. З цією метою музейники розпочали пошук артефактів, які б віддзеркалювали український наратив у залах, що зазнавали реекспозиції.
У роки Другої світової війни радянська пропагандистська машина часто використовувала національну ідентичність, локальні історії та культурні особливості народів для зміцнення бойового духу військ. Тому такі джерела в музейній колекції було віднайдено й репрезентовано відвідувачу. Зокрема одним із прикладів є листівка, яка з’явилася у 1941 р., коли радянські війська під натиском нацистів в оборонних боях відступали. Як колись запорожці писали глузливого листа турецькому султану, так тепер їхні нащадки писали до нового тирана – людожера Гітлера.
Ця листівка, хоч і витримана в радянській ідеологічній парадигмі, народжена у дусі козацького вільнодумства. Вона написана мовою окопів, степу та самої історії. У кожному слові – відлуння глибинної сили народу, що вміє не тільки войовничо захищати рідні терени, а й висміяти ворога.
«Людожер ти кровопивця, кат у коричневій сорочці і вбивця, некоронований фюрер і старий Гер…Нагадаємо тобі, коли в тебе пам’ять куца, що наш український народ завжди лупив німців, як цуциків. Били вас, падлюк, мечі Данила Галицького і шаблі козаків Богдана Хмельницького, у 1918 році кайзерівських вояк ми гнали з України наче собак».
Це зразок народної творчості, водночас – акт спротиву, де козацький сарказм став зброєю. У ньому – народна зневага, гідність, що не кориться. Адже козаки знали, що ворог, якого висміяли, вже частково переможений.
Це не московська агітка – це слово з глибини України, від нащадків козаків, які з молоком матері увібрали просту істину – тому, у кого «морда свиняча і свиняча вдача», не бути господарем на їхній землі. І сьогодні, ведучи війну з російським агресором, внуки і правнуки захисників України вкотре доводять цю істину.