© 2025 Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс.
Колекція

Напрестольний хрест отця Івана Кубая

Анексувавши восени 1939 р. Західну Україну, радянська влада розгорнула широкий наступ на Українську греко-католицьку церкву. Сталінський режим сприймав її як серйозну перешкоду в процесі реалізації політики радянізації регіону. По поверненні сюди в 1944 р. керівництво СРСР спрямувало сили на цілковиту ліквідацію цієї конфесії, яка рішуче підтримувала ідею незалежності України та мала значний вплив на суспільство цього краю. На Львівському псевдособорі 8–10 березня 1946 р. було проголошено «скасування» унії Галицької митрополії з Римом і «возз’єднання» з РПЦ. Цей акт супроводжувався арештами греко-католицького духовенства, монашества та мирян.

Про страждання, які перенесла УГКЦ у так званій «тюрмі народів», якою був Радянський Союз, відтворення головних подій на тернистому шляху до відродження Церкви, ісповідництво духовенства та вірян-греко-католиків, вперше ці теми прозвучали на музейній виставці «УГКЦ – час випробувань», яка відкрилася в квітні 2018 р. Потому зібрані по крихтах науковцями музею артефакти впродовж 2019–2021 рр. було представлено в просторі проекту «Україна. Незакінчена війна...», серед іншого – особисті матеріали о. Івана Кубая.

Поміж речей, що ретельно приховувалися в родинній колекції, особливе місце посідає напрестольний хрест початку ХХ ст., який слугував у душпастирстві о. Івана. Після закінчення Богословської Академії у Львові в 1943 р., отримавши священичий сан, до 1946 р. він ніс свій чин на Станіславщині (нині Івано-Франківська обл.). Із приходом радянської влади, уникаючи переслідувань НКГБ і тиску підписання православ’я, о. Іван із родиною постійно змінював місця проживання, мусив працювати на різних сільськогосподарських роботах. Будучи під пильним оком служб безпеки, продовжував підпільно виконувати обов’язки священнослужителя, проводив підпільний новіціят, обслуговував численних вірних, яким уділяв Святі Тайни. В 1950-х рр. неодноразово зазнавав обшуків у хаті, кілька разів його заарештовували органи КГБ. Після арешту в 1956 р. примусово перебував у психіатричній лікарні, з якої «не без втручання органів КГБ», вийшов інвалідом ІІ групи. Однак не зрадив своїм переконанням. У міру стану свого здоров’я підпільно продовжував виконував обов’язки священнослужителя, нести слово Боже, відправляючи Літургії у домашній каплиці. Переживши нечувані фізичні й моральні тортури, о. Іван зумів зберегти в серці вірність церкві та своєму народові

Завдяки несхитності, стійкості духовенства Українська греко-католицька церква стала дороговказом для мирян у період воєнного лихоліття, зуміла вистояти під час офіційної ліквідації, організовано діяла в підпіллі, будучи впродовж майже півстоліття найбільшою репресованою християнською спільнотою в світі та водночас – серед найбільших організаторів українського національного опору радянській тоталітарній системі.