У лютому 2010 р. Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України в межах реституційних процесів передала до Музею війни 1215 листів. Десятиліттями непрочитані, вони зберігались у фондах Віденського технічного музею (Австрія).
Датовані червнем–липнем 1941 р., послання були вивезені гітлерівцями з окупованого м. Кам’янець-Подільський. Дописувачі – червоноармійці, студенти, місцеві мешканці різного віку, статі, національностей.
Інспектор телеграфного зв’язку при генеральному комісарові райхскомісаріату «Україна» доктор Ольшлеґер, який збирав поштову кореспонденцію та займався її відправкою до Австрії в 1942 р., зазначав: «Ця колекція дає картину настрою радянського народу на початку війни». Для нас же сила емоційного впливу рядків із минулого в тому, що вони відкривають незаретушовану драматичну й трагічну історію людей у часі війни, які, можливо, через день або місяць після відправлення звістки загинули.
Уперше відкривши, ми почали детально вивчати рукописи, попри те, що написані вони були різними мовами, нерозбірливо, деякі географічні назви вже не існували. Невдовзі історія дістала широкого резонансу завдяки започаткованій Музеєм соціально-гуманітарній акції «Увага! Пошук! Непрочитані листи 1941-го!», до якої долучилися ЗМІ, пошукові організації, просто небайдужі. На сьогодні вдалося віднайти 682 родини авторів. Вручаючи копію листа, ми дізнаємося більше про долі тих, хто їх писав, водночас звертаємося до сімей із уклінним проханням поповнити нашу колекцію.
Іншим магістральним напрямом роботи став переклад з ідишу значної кількості епістол. Саме в Кам’янці-Подільському, де проживала потужна єврейська громада, сталася перша акція їхнього масового знищення нацистами, що засвідчила особливість Шоа в Східній Європі, знаної як «Голокост від куль». Обмеженість кола знавців цієї прадавньої мови змусила музейників просити допомоги наших давніх друзів із Українського центру вивчення історії Голокосту, звертатися до лінгвістів-волонтерів (особлива їм шана та подяка), прискіпливо студіювати електронні архіви ізраїльського національного меморіалу Катастрофи та Героїзму Яд ва-Шем, аби тільки імена на папері знову стали людьми, що колись жили та лишили свій слід у цьому світі.
Листи з минулого викликають у отримувачів величезний спектр емоцій: подив, радощі, сум, сльози… Для одних це була перша і єдина звістка про рідну людину, для інших – остання. Тому Музей просить переглянути адреси, куди були направлені листи, й відгукнутись усіх, хто може пролити світло на долі учасників тих подій, – рідних, близьких, знайомих.