Сьогоденна російсько-українська війна витворює докорінно нову світову реальність, де саме ми формуємо до того незвіданий, модерний у загальній історичній перспективі досвід. Водночас, деякі явища мимоволі вертають нас до сенсів і практик минулого.
Своєрідним тригером стали персональні нотатки (листи, щоденники тощо), що незрідка почали надходити до музейної колекції в часі широкомасштабної російської навали. Ці его-джерела для музейників – лінза морально-психологічного стану українців, які змагають право на власне існування – у шанцях, під окупацією та в полоні, в прифронтових і віддалених від боїв населених пунктах, поза межами країни. Своєю чергою незаретушовані записи з ворожого середовища надзвичайно важливі задля розуміння мотивації та «ціннісного виміру» московитів, звісно якщо можна оперувати такими категоріями щодо життєвих інстинктів орди, здатної лише руйнувати.
У жовтні 2022 р. серед уламків зруйнованого будинку в селі неподалік Харкова українські військові знайшли звичайний зошит. Ознайомившись зі змістом, через журналістів ТСН оборонці передали його до Музею. Це щоденник, автор якого має промовистий позивний «Пес». Сам він із під Пскову, розвідник 25 окремої мотострілецької бригади. З’єднання, дислоковане в м. Луга Ленінградської області, що розташоване на відстані в понад 1800 км від українського кордону, з населенням менше ніж 40 тис., воює на Харківщині від самого початку повномасштабної вторгнення.
На 18 сторінках «Пес» докладно описує побачене, зокрема масштабний артобстріл 3 березня житлового масиву Північна Салтівка: «Господи, це була страшна, але гарна ніч. У передмісті Харкова із приватними будинками. В приціл я бачив ряди споруд до самих багатоповерхівок Харкова. Цієї ночі все поливалося вогнем «Градів». У приціл я бачив, як горіло все. Це була просто суцільна смуга сіл, охоплених полум’ям. Небо було криваво-червоного кольору всю ніч. І над нашими «Градами», і над селами. Це було жахливо, але як гарно. Закарбував це для себе на все життя. У пам’яті своїй я відзначив це, як “кривава ніч”…».
Ще декілька цитат із цього самопису: «…В цьому домі ще стояла БМВ 3251 і заводиться з кнопки “Start”, дах відкидається… В якомусь іншому домі хлопці знайшли “Додж Чарджер”, ніби десь “Мустанг” був… Люди тут покидали таке цінне майно, лише б вижити…»; «25 чи 26 березня хлопці знайшли чудовий кинджал у якомусь будинку… Боже, який же він красивий… Очі горять на нього… Попрошу “Джамала” продати мені його в Росії… хтось інструмент шукає, хтось – «ювелірку», хтось – ноути та іншу електроніку. А мене цікавить тільки зброя…»; «…Через пару днів ми вперше побачили представників ПВК, хлопців у “моху”, (камуфляж такий), кросівках, а не берцях... Ці хлопці – ПВК (найманці), приватна військова компанія, офіційно їх на території РФ немає, але це тільки офіційно... Ці хлопці воюють не за країну, не за владу, ці хлопці воюють за гроші, за шалені гроші…вони всюди і скрізь, будь-яка війна – вони ідуть туди…Тому ходять чутки, що вони довго не живуть – рік, два – не більше…».
Подібні свідчення щодо життєвих орієнтирів, «потаємних» бажань і психічних нахилів населення території 404, від рядового (активного чи пасивного) прислужника й до владоможця кремлівського кровожерливого режиму, ілюструють дійсну суть нашого одвічного ворога. Тим самим глибокого змісту набуває експозиція російсько-української війни, що як складова вітчизняного воєнного літопису ХХ–ХХІ ст. лягла в основі візії та місії Меморіалу.