18 травня 1944 р. відповідно до постанови Державного комітету оборони СРСР № 5859 сс від 11 травня 1944 р. «Про кримських татар» було ухвалено рішення «остаточно очистити» Крим від представників корінного населення півострову. Їх обвинуватили у начебто масовій зраді та колабораціонізмі під час окупації Криму гітлерівськими військами.
За офіційними даними органами НКВД було депортовано близько 200 тис. осіб, із яких упродовж півтора року 46 % померло. Колекція музею містить унікальне свідчення цього злочину – щоденник Рамазана Ісмаїлова, перші рядки якого були написані саме 18 травня в товарному вагоні потяга, що віз депортованих до Узбекистану.
Щоденник було скомплектовано музейниками під час наукового відрядження до Автономної Республіки Крим у 2010 р. Саме тоді було вирішено вперше розкрити цю тему в експозиційному просторі. Відрядження було надзвичайно вдалим – науковці зустрілися відразу з кількома кримськотатарськими родинами, записали їх спогади про депортацію та зібрали родинні матеріали.
Щоденник став справжньою знахідкою, адже до цього часу про його існування знала лише родина Рамазана Ісмаїлова, а його оприлюднення дозволило вчергове підтвердити жорстокість утілення геноцидних практик радянського режиму, коли людей насильно викидали з власних осель, надавши на збір лише 15 хв., й у товарних вагонах, як худобу, везли за тисячі кілометрів від рідної домівки.
У записі від 18 травня 1944 р. серед іншого йдеться: «П’ята година ранку…У двері вперто постукали…У будинок зайшов солдат, який повідомив нам про депортацію…Наша родина з шести осіб почала збирати речі й складати їх у мішок. Насамперед, узявши Коран і чотки, на подвір’я вийшла мати. За нею пішла моя молодша сестра Шевкіє, яка тримала в руках чайник і кухлик. Решта членів родини взяли все що змогли винести. У такому складі – мати з Кораном у руках, а за нею п’ятеро дітей – ми пішли в горіховий гай. Вулицями йшли сотні людей похилого віку, дітей, кульгавих і сліпих…».
Родину Рамазана Ісмаїлова не вберегло навіть те, що він був бійцем 9 партизанського загону Південного партизанського з’єднання Криму, як і родини більшості кримських татар, чоловіки яких перебували в лавах Червоної армії. Всіх їх було депортовано в різні регіони Азії.
Ісмаїлови опинилися в Андижанському районі Узбекистану. Рамазан працював будівельником у м. Андижан. У 1956 р. одружився з Лілією Сулеймановою, яка також була депортована із Бахчисарайського району Криму. Разом із чоловіком виростили четверо дітей. Велика родина змогла повернутися додому лише у 1989 році.
У 2002 році Рамазан Ісмаїлов пішов із життя, його дружина у 2013 р. Саме вона передала щоденник до музею та розповіла родинну історію, зокрема про умови транспортування до Узбекистану, перебування на чужині та довгоочікуване повернення до рідного Криму.
У грудні 2015 р. Верховна Рада України визнала депортацію радянським режимом кримських татар Геноцидом і запровадила 18 травня «День пам’яті жертв кримськотатарського геноциду». Згодом це зробили й парламенти інших країн. Проте, окупувавши Крим у 2014 р., кремль продовжив свою політику, здійснюючи системні репресії проти борців за права кримськотатарського народу. Відтоді півострів вимушено покинули понад 50 тис. кримських татар, багатьом із них російська влада заборонила в’їзд додому. Це реальність, яку кримські татари пережили в 1944 р. й вимушені переживати знову.