У збройних катаклізмах XX ст. діяльність фронтових журналістів відігравала важливу роль через те, що результат війни істотно залежав від громадської думки, що значною мірою формували засоби масової інформації. Далеко не останнє значення мало наочне відображення подій. Але вражаючі знімки того часу продукувалися з різною метою. Дехто своїми світлинами викликав у глядачів найрізноманітніший спектр почуттів, інші ж працювали з агітаційною метою, саме тому їхні роботи отримували плакатну візію. Та перш за все фотохроніка є безцінним історичним джерелом.
У 2011 р. в просторі україноорієнтованої (в тогочасному розумінні) експозиції Музею було презентовано виставку робіт знаного радянського військового фотокореспондента українського та єврейського походження Євгена Халдея. Проєкт містив 200 світлин майстра, частина з яких є своєрідною візитівкою, широко впізнаваним художнім образом Другої світової. Присутня на відкритті виставки донька Ганна передала до фондозбірні батьківський штатив до фотокамери “Leica III”.
Світлини Євгена Халдея – така собі оптика на сталінську епоху. В міжвоєння в лавах «агітбригад» він фільмував зведення індустріальних гігантів, звісно лишаючи поза об’єктивом підневільне життя та умови праці населення країни Рад. Під час Другої світової пройшов від Мурманська до Берліна, представляв редакцію ТАРС на військово-морському флоті, документував бої на Північному Льодовитому океані, Чорному морі, Кримському півострові, в Румунії, Угорщині, Австрії. Закарбував на плівці підписання Акта капітуляції Німеччини, конференцію глав союзних держав у Потсдамі, поразку японців, Паризьку нараду міністрів закордонних справ. На Нюрнберзькому процесі серед речових доказів нацистських злодіянь були і його фотографії.
Окремої уваги заслуговує історія створення легендарної світлини Халдея з підняттям червоного прапора над Рейхстагом. Момент, який у Москві оголосили головним символом краху Райху, стався в ніч на 2 травня. Фотографа терміново доправили до Берліну, однак будівля німецького уряду вже перебувала під контролем радянських військ. Щоби максимально наблизити атмосферу на фото до реальних умов, довелося вдатися до монтажу, та навіть використовувати реквізит. Зокрема, він заздалегідь замовив червоний прапор, який «мали піднімати» червоноармійці; дим від пожеж з’явився на вже у фотолабораторії. Аналогічним чином зник і «зайвий» годинник із руки одного з зображених там червоноармійців.
У 1948 р., коли під гаслами «боротьби з космополітизмом» теренами СРСР котилася антисемітська істерія, Євгена Халдея було звільнено за формальною підставою – «недостатній рівень освіченості». Право на публікацію своїх робіт отримав лише по смерті Сталіна.
До активної роботи Євген Халдей вернувся лише в 1957 р. За життя втілив 3 виставки своїх робіт. Одну з них – у Франції в м. Перпіньян, у рамках фестивалю фотожурналістики «Visa pour l`image», отримавши найвищу спеціальну нагороду для діячів мистецтва – Орден мистецтв та літератури.