23 січня в просторі виставки «Війна: зворотна перспектива» Музею війни відбулася публічна дискусія «Для пам’яті. Трагедія очима митця». Вона була приурочена до Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту, що відзначається щороку 27 січня – в дату визволення бранців нацистського концтабору Аушвіц у січні 1945 р.
У дискусії взяли участь керівник Українського центру вивчення історії Голокосту Анатолій Подольський, директорка Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» Роза Тапанова, головна редакторка журналу про мистецтво та колекціонування «Антиквар» Ганна Шерман. Модерували зустріч завідувачка відділу соціогуманітарних складників війни Світлана Демченко та в. о. завідувача відділу бойових дій світових війн ХХ ст. Роман Кабачій.
На початку дискусії Світлана Демченко розповіла, чому було обрано локацію виставки «Війна: зворотна перспектива»: у ній експонується кілька творів із фондозбірні Музею, що стосуються теми Голокосту. Зокрема, картина Ісаака Тартаковського «Останній шлях» та ліногравюра Валентина Литвиненка «1942 рік в Україні». Учасникам заходу було представлено відеопрезентацію з рисунками Зиновія Толкачова й документальними фотографіями Володимира Юдіна, які вони виконали після звільнення концтаборів Аушвіц та Майданек.
Анатолій Подольський провів паралелі між діями нацистського режиму щодо євреїв і путінського – щодо українців: «Ознаки геноциду очевидні – коли ми згадуємо Ягідне, Ізюм, Бучу, Бородянку, Ірпінь, Гостомель. Один польський єврей казав, що "до Другої світової війни назви Белжець, Треблінка, Хелмно, Освенцим – це були просто географічні назви. А зараз, коли ми згадуємо про ці маленькі містечка, то за асоціативним рядом ми думаємо не про географічну назву, а про злочини, які людина вчинила там проти людини. Італійський єврей Прімо Леві, що пережив Аушвіц, написав у своїй книжці, звертаючись до всіх: раз це трапилося в історії людства, це завжди може повторитись. І злочинний російський режим демонструє, що це так, і моя країна терпить такий удар від диктатури"», – сказав Подольський. Також він на прикладі фільму про Аушвіц «Зона інтересу» проаналізував сучасні форми мистецької подачі правди про Голокост: «Фільм цікавий як артгаузний проєкт, але ми вкотре показуємо катів, не говорячи про жертв».
Ганна Шерман і Роза Тапанова презентували спеціальний випуск журналу «Антиквар» (№ 3 за 2024 р.), присвячений тому, як заповідник «Бабин Яр» оповідає про трагедії минулого та сьогодення мовою мистецтва.
Ганна Шерман, порівнюючи тему осмислення Голокосту митцями за радянської доби, коли вона замовчувалася й зачищалася, зазначила, що на сьогодні такої проблеми немає, вона існує лише як мистецька: «Це проблема мистецького дискурсу, якими інструментами може користуватися митець, як він може знаходити цю інтонацію, символіку, стилістику розмови з пам’яттю поколінь і з сьогоднішнім суспільством».
Роза Тапанова розповіла захопливу історію повернення симфонії № 1 Дмитра Клебанова, яка вважалася втраченою. Композитор Клебанов, перебуваючи в м. Київ у 1945 р., написав симфонію, присвячену мученикам Бабиного Яру. Вона була зіграна в м. Харків, після чого вийшла стаття, в якій Клебанова звинуватили у формалізмі й національних впливах. Він був змушений переробити її до непізнання, а старі партитури вважалися втраченими.
«Ми їх віднайшли. Першу симфонію в світі про Голокост написав українець. І ми її відновлюємо в Харкові, який щоденно бомблять», – резюмувала Роза Тапанова.
Наприкінці дискусії відбулося включення із кропивницькою журналісткою та історикинею Світланою Листюк, яка представляє ГО «Баба Єлька». Вона розповіла про експедицію до с. Березуватка Устинівської громади, яке до Другої світової війни було населене євреями та німцями. У межах експедиції записано спогади від дітей свідків геноциду євреїв у цьому селі та знайдено артефакт – глиняний таріль у хаті, де проживала жінка – нащадок євреїв. Таріль тепер зберігається в музеї ГО «Баба Єлька». Учасники дискусії також переглянули відеоряд із фільму про експедицію до сіл Устинівської громади.
Відеозапис події можна переглянути на музейному youtube-каналі.
