У Музеї вдруге відбувся захід «Поетика війни», приурочений до Тижня української писемності та мови. Зі сцени прозвучали вірші митців-військовослужбовців та поетів, що пишуть про війну.
Особливої атмосфери вечору надав старший солдат Богдан Бурбига – артист Зразково-показового оркестру Збройних Сил України, який супроводжував читання текстів грою на скрипці.
Першою на лаштунки вийшла Світлана Крисенко – журналістка, сценаристка, художниця й організаторка поетичних зустрічей. Вона призналася: війна забрала надто багатьох, але повернула їй вірші. «Усе на часі… наші вірші, наша музика, будь-яка творчість і будь-яке проявлення – це свідчення того, що мистецтво може донести й показати, що відбувалося в часи, в які ми живемо». Її рядки – про звичайних людей у метро під час обстрілів, про будинки без світла та про щоденні стратегії виживання, які кожен українець уже знає напам’ять.
Тріо «Байка Вірш Проза» з Театру Між Трьох Колон розповіло байки про видатних українців, виконало композиції на їхні вірші. «Мені тринадцятий минало» Тараса Шевченка, «Такий я ніжний, такий тривожний…» Володимира Сосюри, «Як добре те, що смерті не боюсь я…» Василя Стуса – зал відкривав для себе свіжі інтерпретації текстів, які, здавалося, вже знає напам’ять.
Олена Герасим’юк – письменниця, волонтерка-парамедикиня «Госпітальєрів», засновниця проєкту «Недописані» – говорила про передвоєнне місто, тривожні очікування, перші прильоти та обіцянку повернутися. Твердо звучали рядки про нескореність: «Глянь, лише в боротьбі стаються дива, стихію ламає вперте крило боривітра». Інший твір був про пам’ять усіх загиблих і зниклих безвісти – військових і цивільних.
Роман Красюк – військовослужбовець, поет, ветеран Війни за Незалежність, волонтер – читав про біль і травматичний досвід бойової роботи. Він підписав контракт іще до широкомасштабного вторгнення, служив у 13-му окремому десантно-штурмовому батальйоні. 24 лютого 2022 року був біля Горлівки. Після важкого поранення став волонтером. У Романових віршах – фронтові будні, трагедія матері, яка втратила сина, філософські роздуми, пронизані болем.
Професійний музикант, випускник Київської муніципальної академії музики імені Р. М. Глієра Вадим Бакланов – військовослужбовець 1004-ї окремої бригади охорони, обслуговування та забезпечення Сухопутних військ ЗСУ – виконав на гітарі дві знайомі кожному з дитинства пісні: «Ніч яка місячна» та «Їхав козак за Дунай».
Юристка, співробітниця Міністерства регіонального розвитку та будівництва, співачка, поетеса, авторка пісень, мати двох доньок Олеся Олексія під час виступу представила власну збірку «Босоніж по собі», написану під час широкомасштабної війни. Поезія Олесі – про переживання жінки за своїх дітей під час масованих обстрілів Києва, про віру, про силу і мрії.
Музикант, волонтер, постбард, барабанщик рокгурту «Хайдаут» Мстислав Крупеня виконав композицію «24.02.2022», написану ним восени 2022 року. Присутніх вразили емоційність і зміст виступу. Наступною з його авторських композицій прозвучали «Хмарки».
Оперний виконавець, співак, сержант Зразково-показового оркестру Збройних Сил України Даніїл Клягін теж показав свою авторську композицію – під назвою «Молю», написану ще у 2022 році. Неймовірна сила його голосу не залишила байдужим жодного присутнього.
Анатолій Шостак – поет, учасник андерграундних слемів, батлів і проєкту «Сад деформації», військовослужбовець із досвідом служби від 2015 року. Його бойова географія: Луганщина (Серебрянські ліси), Харківщина (Липці, Глибоке), Херсонщина, Донеччина (Добропілля, покровський напрям). Біля Покровська зазнав важкого поранення. На вечорі – читав вірші про осінь і про ставлення суспільства до поранених ветеранів (тема, особливо болісна після пережитого).
Громадський діяч і репвиконавець Старий Макс виступив із композицією «Мій Шевченко», створеною на основі поеми «Тарасова ніч». Згадав про випадки, коли на початку 2000-х років цю пісню йому подекуди не дозволяли виконувати через «націоналістичність».
Зворушливим і теплим був виступ Оксани Ступенко, капітана, старшого офіцера відділення комунікацій 101-ї окремої бригади охорони Генерального штабу Збройних Сил України імені генерал-полковника Геннадія Воробйова. Вона зачитала «Недитячу розмову» – про дітей в укриттях, чиї батьки, дідусі й бабусі стали «зірками на небі». У вірші «Крупиця віри» – важкі реалії та пошук віри в себе.
Глибоким досвідом, а водночас і теплом та оптимізмом поділився з присутніми доктор історичних наук, завідувач відділу воєнно-історичних досліджень Інституту історії України НАНУ Олександр Лисенко. Він привітав присутніх у залі курсантів та студентів Національної академії внутрішніх справ, назвавши цей вечір «найкращим уроком літератури» й «первісною культурною купіллю». Згадав, як у 2014 році, коли розпочалася російсько-українська війна, відкрив першу лекцію для студентів власним репом. Вірші Олександра Євгеновича сповнені глибоких переживань очевидця: «Це хіба не жахливо… що війну як буденність сприймають не тільки дорослі, а й діти? Ці скорботні жнива… Не снопи, а хрести залишають в залитому маками полі».
Відтак на сцену вийшов культурний організатор етнофестивалю «Країна Мрій», координатор ініціативи «Андріївський узвіз», член Національної спілки письменників України, який публікується під творчим тегом «all_writer», Максим Коровниченко. Кожен його вірш має унікальну присвяту: «Титани» – сповнені вдячністю пораненим воїнам, які пройшли пекло війни; вірш-алегорія «Моє місто спить з відкритими очима…» – про місто-фортецю, що бачить гієн і дає їм відсіч; «Різдво» – поетична історія про «Бандераса» та «Мавку», народження дитини й надію.
Завершив вечір Лев Ременєв – старший солдат, музикант оркестру 101-ї окремої бригади охорони Генерального штабу Збройних Сил України імені генерал-полковника Геннадія Воробйова. У цивільному житті – професійний співак, учасник «Голосу країни» (2013). З початком широкомасштабної війни він пішов на фронт добровольцем, виконував завдання на сході. Пісня «Твій герой» – відповідь бійця 95-ї окремої десантно-штурмової бригади на лист доньки. Батько дитини загинув раніше, ніж дійшов лист. Останньою з авторських композицій прозвучали «Вільні, незламні душі», присвячені всім українським захисникам і захисницям.
Музей війни дякує всім, хто був у залі, й особливо тим, хто вийшов на сцену. Ви творите новітню українську культуру просто зараз. До нових зустрічей у музейному просторі!
