11 лютого 2025 р., в день 80-ліття закінчення Ялтинської мирної конференції, в Музеї війни відбулася публічна дискусія «Ялта. Наслідки угодовства».
Її учасниками стали:
- канд. іст. наук Юрій Савчук, генеральний директор Музею війни;
- проф., д-р іст. наук Олександр Лисенко, завідувач відділу воєнно-історичних досліджень Інституту історії України НАНУ;
- д-р іст. наук Юрій Ніколаєць, завідувач відділу політичної культури та ідеології Інституту політичних та етнонаціональних досліджень ім. Кураса НАНУ; проф.,
- д-р іст. наук Олег Машевський, завідувач кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн історичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка.
У вступній промові Юрій Савчук зазначив, що така тематика його особисто дуже цікавить, оскільки в ній «…дуже помітний зв’язок між академічними дослідженнями і тим, що ми робимо на практиці: політики не лише України, а світу декларували, що цей тиждень буде найбільш активним у плані світової глобальної дипломатії, ухвалення рішень майбутнього укладу Європи, світу, тому сьогоднішня розмова як ніколи актуальна і важлива для всебічного і ширшого пізнання наслідків Другої світової війни і безпосереднього зв’язку тих подій із сьогоднішніми подіями».
Модератор зустрічі, старший науковий співробітник, канд. іст. наук Роман Кабачій підготував для перегляду й упровадження в контекст і наслідки конференції в 1945 р. в Криму кадри радянського пропагандистського фільму-хроніки «Тегеран. Ялта. Потсдам…» (1985 р.).
Юрій Ніколаєць звернув увагу на декілька аспектів, що були продемонстровані в стрічці: «У цьому фільмі дуже часто повторювалося слово «мир». Наголос був на тому, що сторони, які домовлялися в Ялті, думали про стійкий мир у Європі, щоб Німеччина більше ніколи не загрожувала мирному співіснуванню. Але чи дійсно радянський союз, думаючи про Третю світову війну і не демобілізуючи повністю армію до 1952 р., думав про цей мир? Друге: ми всі знаємо про Берлінську кризу 1948–1949 рр., про Угорщину 1956 р., про Чехословаччину 1968 р. У 1985 р. війська срср перебували на території Афганістану. Фактично в Ялті, прописуючи на папері «силу права», сторони мали усвідомлення, що цього їм вдалося досягти за допомогою сили».
Олег Машевський акцентував на ролі США й особисто президента Рузвельта в досягненнях Ялтинської конференції. Він зазначив, що Франклін Делано Рузвельт мав дві основні цілі, і він їх осягнув: домовленість зі Сталіним про вступ срср у бойові дії з Японією «для збереження мільйонів американських життів» і запровадження нового світового миропорядку у вигляді ООН та Ради Безпеки ООН. «Якщо говорити про західний світ, у кожного були свої інтереси. У створенні ООН Рузвельт вбачав контроль США над цією організацією та фінансовими потоками у світі. Стосовно Черчилля, то його цікавило збереження Британської імперії і безпека в Європі, доля Центрально-Східної Європи. Кожен намагався грати у свою гру за спиною один в одного – і Рузвельт, і Черчилль, тому виступити єдиним фронтом у них не вийшло. Їм на той момент не здавалося, що вони здають Сталіну Східну Європу в фактичну катастрофу», – наголосив Олег Машевський.
Відповідаючи на запитання модератора, чи «Ялта» була трагедією і для народів Східної Європи, над якими спускали «залізну завісу», і для українців зокрема, котрих «розрізали» лінією Керзона, депортуючи пів мільйона мешканців Холмщини, Надсяння, Лемківщини до УРСР, Олександр Лисенко сказав: «Це питання окреслює ситуацію в гострому ключі. Ніхто, окрім Сталіна, не практикував такі масові переселення. З його досвідом ці депортації перетворилися на справжню «соціальну інженерію». У такий спосіб відбувалася етнічна, культурна, релігійна уніфікація багатьох регіонів, у першу чергу України, коли Сталін окреслив собі ситуацію з польсько-українським протистоянням, про яке він чудово знав, і він пішов на цей трансфер населення. У Ялті він продемонстрував, як може вирішувати такі проблеми – розмежовувати великі спільноти, що конфліктували, а з іншого – вирішувати польське питання суто фізичною присутністю своїх військ».
Учасники дискусії також приділили чимало уваги аналогіям і паралелям між рішеннями «Ялти», які впливали на більші і менші народи, та намаганнями нинішнього кремлівського диктатора путіна схилити до подібного розв’язку представників сучасних демократій. Зокрема, Юрій Ніколаєць зазначив: «Звісно, ми бачимо «веймарський синдром», хотіти брати участь у перемовинах, схожих до Ялти. Але на той момент, коли велися ті перемовини, війська Сталіна стояли у Східній Європі. У путіна немає ні політичної, ні військової, ні економічної могутності. Якщо путін хоче говорити у Ялті, це нагадування світу про те, що начебто Крим – це російська територія. Це спроба домогтися можливості розмовляти із провідними країнами світу, не маючи відповідних потуг, не маючи впливу, на які розраховує російський лідер. «Друга армія світу» не змогла в короткий час досягти визначених цілей і знаходиться у позиційному тупику».
Завершилася розмова взаємним побажанням підписання справедливого для України миру в українському Криму, в українській Ялті.
