4 квітня 2025 р. в Музеї війни відбулася публічна дискусія «Українські сліди Катинського злочину», присвячена 85-м роковинам початку масових розстрілів полонених польських офіцерів. Учасниками розмови стали: вчений секретар Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» Валерій Філімоніхін і колишній військовий прокурор, полковник юстиції у відставці, який займався розслідуванням Катинського злочину на теренах України, Андрій Амонс. На включенні із м. Люблін (Польща) був професор Інституту новітньої історії Університету Марії Склодовської-Кюрі Роман Висоцький. Модерував захід в. о. завідувача відділу історії бойових дій світових війн ХХ ст. Роман Кабачій.
На початку зустрічі учасники переглянули відеозапис Андрія Руккаса, доцента кафедри історії Центральної та Східної Європи Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, де він розповів про обставини та перебіг масових страт польських бранців у СРСР у 1940 р. Виконуючи рішення ЦК ВКП(б) від 5 березня 1940 р., починаючи від 4 квітня і до середини травня 1940 р., були розстріляні польські офіцери та інші категорії полонених із таборів у м. Старобільськ (поховані на хуторі П’ятихатки на північ від м. Харків), м. Козельськ (розстріляні і поховані в с. Катинь поблизу м. Смоленськ), м. Осташков (розстріляні в м. Твер, поховані у с. Мєдне), а також в’язні з тюрем на заході України та Білорусі (розстріляні в м. Київ, поховані в Биківні, на його околиці), в м. Харків, Херсон і Мінськ.
Андрій Амонс розповів про пошукові роботи, проведені в 1990-х рр. на хуторі П’ятихатки поблизу м. Харків, та приділив увагу роботам фахівців у 2001–2012 рр. у Биківні під м. Київ. Порівнюючи результати дослідників, також акцентував на ситуації в росії та Білорусі, де ексгумації були призупинені. Пояснив, за якими даними визначали особи похованих. Це могли бути ідентифікаційні жетони, написи на особистих речах, як приміром зубні щітки, підписи на фото.
Відповідаючи на запитання щодо складності логістичних процесів, які більшовики розробили при етапуванні та страті в’язнів, Андрій Амонс наголосив, що це мало насамперед приховати безпрецедентний явний військовий злочин.
Валерій Філімоніхін зазначив, що на сьогоднішній день ретельно досліджено лише близько 10 % площі території некрополя у Биківнянському лісі, де також поховані жертви різних «національних операцій» НКВС, зокрема поляки. За словами пана Валерія, загальна кількість похованих під м. Київ жертв приблизно 100 тис. осіб може бути цілком вірогідною.
Він також наголосив, що в катинських списках було багато українців. А серед польських жертв радянського режиму були не лише військовослужбовці польської армії, але й цивільні особи, яких переслідували за соціальними чи політичними мотивами.
У розмові із професором Романом Висоцьким порушено тему вбитих капеланів Війська Польського. Окрім римо-католицьких священників, серед них були і три православні – головний православний капелан полковник Шимон Федоронько, підполковник Віктор Романовський, майор Володимир Охаб, котрих 18 березня 2025 р. Польська автокефальна православна церква віднесла до лику святих, а також греко-католицький священник, підполковник (посмертно) Микола Ільків.
Катинський злочин є одним із багатьох прикладів функціонування тоталітарного комуністичного режиму. І нині, коли в авторитарних росії та Білорусі відбувається глорифікація сталінізму, знову і знову виникає потреба у висвітленні правди про військові злочини часів Другої світової війни.
Відеозапис події вже на музейному Ютуб-каналі.
