28 липня відбувся захід пам’яті Олексія «Паруса» Титаренка, лейтенанта (посмертно) 109-ї окремої бригади територіальної оборони Збройних сил України. Його життя обірвалося 7 травня 2023 р. через мінно-вибухову травму біля с. Суха Балка на Донеччині. Добрі згадки про воїна залишились у пам’яті побратимів, друзів та колег.
Олексій Титаренко не лише військовий. Боєць – то лише одна з багатьох граней його особистості, причому всі вони відшліфовані були на диво майстерно. Релігієзнавець, викладач, автор понад 50 наукових публікацій, аналітик, сім’янин, друг… За життя змінив кілька професій, і в кожній не лише мав кар’єрний успіх, а й заслужив повагу колег, знайшов нових друзів.
Його однодумиця, релігієзнавиця Оксана Горкуша, призналася, що й досі часто підсвідомо готується до телефонних розмов з Олексієм Руслановичем: не зникає бажання обмінятися думками, почути його рефлексії.
Олексій Титаренко викладав на кафедрі політичної аналітики та прогнозування Національної академії державного управління при Президентові України, а згодом п’ять років працював головним консультантом Директорату з питань внутрішньої та гуманітарної політики Офісу Президента України. Колеги, які прийшли на захід, відзначали його професіоналізм, глибокі аналітичні здібності. Він був одним із тих, хто прогнозував широкомасштабне вторгнення. І відразу попереджав співробітників, що повернеться у військо.
За плечима Олексія була участь в АТО: у 2014–2015 рр. він виконував бойові завдання у складі Черкаського автомобільного батальйону. Після 24 лютого 2022 р. – служив у інженерно-саперному відділенні, просувався по службі, постійно навчався. Побратими та бойові товариші з вдячністю згадують його настанови.
На заході звучала молитва за всіх полеглих воїнів України, яку прочитали отці капелани над іконою «Зняття з Хреста» із церкви Св. Дмитрія Ростовського в с-щі Макарів на Київщині. Святий образ став свідком російської окупації населеного пункту в лютому – березні 2022 р. й навіть зазнав поранення – у лик святого влучив осколок снаряда. Нині ікона, засвідчуючи ницість і підступність ворога, експонується на музейній виставці «Україна – розп’яття».
Дружина воїна Віта, також військовослужбовиця, підсумувала: «Пам’ятати й говорити про наших загиблих означає зміцнювати їхніми історіями нашу колективну єдність». А Олексіїв «Парус» іще роздуває вітер. Вітер наших спогадів. Нехай вітрило пам’яті ніколи не складеться.
