26 квітня 2026 р. у Музеї війни відбувся захід пам’яті вихованця «Пласту», старшого лейтенанта, начальника медпункту батальйону 44-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України Петра Богдана (1980–2024).
Під час заходу, Остап Стасів, який є пластуном сеньйором куреня «Целібат Мурлики», наголосив на тому, що під час сучасної російсько-української війни 88 пластунів повернулись на щиті і близько 700 є ветеранами, або дійсними військовослужбовцями.
Модераторка заходу Любов Крупник представила матеріали фондів Музею війни, присвячені вихованцям «Пласту»: Олександру Гоменюку, Євгену Подолянчуку, Дмитру Пащуку, Віктору Гурняку.
Петро був старшим у сім’ї з трьох дітей Зеновія Богдана та Анни Мушинської. Він утратив тата у віці 8 років. Батьки мали зв’язки з шістдесятниками і, як пригадала його мама, в колиску маленького Петра навіть заховали під час обшуку «самвидав». Тато Зеновій Богдан був причетний до видання першого самвидавного підпільного українського журналу «Український вісник».
Однокласник Петра Богдана по 117 школі-гімназії ім. Лесі Українки в Києві Орест Криворук зауважив, що українськість та християнське виховання заклали міцні основи особистості Петра: «Петро, як і його ім’я, був як карпатська скеля – міцний, стрункий і сильний. На початку нашого знайомства ми часто з’ясовували стосунки і деколи билися до останнього. Однак, як з’ясувалося, наші сили були рівними. Зрештою суперництво переросло у спокійні товариські стосунки, тим більше, що справді україномовних дітей у класі було небагато».
Його виховник з «Пласту» Олег Западнюк зазначив, що Петро був людиною «великої честі, гідності, людиною дії... Дуже тяжко було в радянські часи знайти в Києві українське середовище. Мама возила його з лівого берега до 117 школи, де був український осередок. Пізніше, під час відродження української церкви, завжди можна було бачити Петра з мамою, сестричкою і братом на Аскольдовій Могилі. І це формувало його як людину зі своєю позицією: позиція християнина, позиція українця». Молодший брат Петра Богдана – Стефан – також зауважив, що для Петра важливим було не поговорити, а зробити.
Мама Петра Анна Мушинська підкреслила, що він пішов спершу в Українську добровольчу армію і сказав у березні 2022 р., що треба з цим ворогом давати раду тепер, оскільки у нього підростає син.
Колишній заступник командира батальйону 44-ї окремої механізованої бригади ЗСУ В’ячеслав Хмельницький, який разом з Петром служив, пригадав: «Він був скромний, відповідальний, у нас медичний пункт працював так, що йому треба віддати належне».
Про скромного Петра Богдана є мало інформації. Гості розповіли невідомі подробиці про його життя: від дитинства, пластового виховання до військової служби. Також родина передала особисті речі Петра Богдана до фондів Музею війни.
