У просторі виставки «Україна – розп’яття» відбулися дискусія «Історична пам’ять кримських татар у розповідях про депортацію» та презентація фотопроєкту «У портреті предків – моя батьківщина». Заходи приурочено до 80-х роковин радянської депортації кримських татар.
У дискусії взяли участь: глава Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров, дослідник історії кримських татар к. і. н. Мартін-Олександр Кислий (НаУКМА), директор Центру дослідження міжетнічних відносин Східної Європи к. і. н. Юрій (Амір) Радченко; модерував зустріч в. о. завідувача відділу бойових дій світових війн ХХ ст. Музею війни к. і. н. Роман Кабачій.
Під час розмови було порушено питання про збереження ідентичності кримських татар в умовах геноцидального акту депортації – як один із чинників формування єдності та громадянської стійкості народу. (У процесі депортації та в перші роки після неї кримськотатарський народ утратив 46 % своїх представників. Із Криму були вигнані три субетноси кримських татар: прибережні, гірські та степові (ногаї); повертався з депортації на батьківщину вже сформований єдиний народ).
Рефат Чубаров наголосив, що зло має бути покаране. Зокрема, оскільки ті, хто заселився в татарські будинки й поселення, не розуміли й досі не розуміють природи депортації як злочину. «Усі ті, хто приїхав у Крим після 27 лютого 2014 р., а це мільйон осіб, мають його покинути», – сказав глава Меджлісу. Він також звернув увагу на недосконалість закону про деколонізацію, який не дає змоги вповні відтворити історичну топоніміку такого регіону, як Крим.
Мартін-Олександр Кислий розповів про способи збереження кримськотатарської мови, культури, ідентичності у вигнанні, про казуси передавання й непередавання родинних історій про депортацію, а також формування певних міфічних уявлень про виселення поколіннями кримських татар, народжених уже поза Кримом.
Юрій (Амір) Радченко пояснив, який вигляд мали колективні трагедії народів Криму в очах їхніх сусідів. Роман Кабачій представив книжки на кримськотатарську тематику та ляльок у національних строях, які педагог-учена Аділе Бекірова при поверненні в окупований Крим залишила в одній із київських родин.
Представляючи фотопроєкт «У портреті предків – моя батьківщина», завідувачка відділу соціогуманітарних складників війни Світлана Даценко розповіла про ідею, що виникла в середовищі Музею війни: показати родинну тяглість поколінь кримських татар, яка збереглась, незважаючи на репресії та депортацію. У проєкті поєднані старі сімейні світлини із сучасними фото дев’ятьох кримських татар, кожен із яких став успішним у своїй царині. Це Постійна Представниця Президента України в АР Крим Таміла Ташева, заступник директора Українського інституту Алім Алієв, секретар Посольства України в Узбекистані Юсуф Куркчі, головна редакторка видання «Українська правда» Севгіль Мусаєва, актор та режисер Ахтем Сеітаблаєв, кінорежисер Наріман Алієв, заступниця глави Генічеської РДА, член Меджлісу Гульнара Бекірова, фотограф Еміне Зіятдінова, художник-кераміст Рустем Скибін.
Світлана Даценко зазначила, що найстаршим представленим фото є світлина 1913 р. із зображенням прадідуся Еміне Зіятдінової Еміра-Велі Абдул-Керима (1886 р. н.) із сестрами та сином Шаїбом. Прадідуся було репресовано й розстріляно в 1938 р. за «антирадянську агітацію». Еміне Зіятдінова, яка включилася до презентації онлайн, розповіла про свої розшуки родинних фото. Вона показала також фото Шаїба, брата бабусі, 1941 р. у формі червоноармійця й підкреслила, що з війни він так і не повернувся.
Найсвіжіший знімок – зроблений фотографом Музею війни Романом Пупенком 3 травня 2024 р. На ньому – Гульнара Бекірова відвідує свою маму Рузіє Алідінову в шпиталі. Гульнара-ханум перебуває постійно в м. Стамбул, де проходить лікування її чоловік, політв’язень кремля Едем Бекіров. Вона приїхала в Україну на кілька днів провідати маму. На презентації фотопроєкту була онука пані Гульнари Розаліє, яка розповіла присутнім про те, як родина вибиралася з окупованого с-ща Новоолексіївка на Херсонщині. Також Розаліє представила родинні реліквії, передані для експонування в межах фотопроєкту: молитовник та хустку-марамá Рузіє Алідінової. Хустку для Рузіє вишила її мама Фатіме Муждабаєва на 17-ліття в депортації в Узбекистані, а молитовник був записаний мамою від руки зі знаних напам’ять молитов.
Захід проведено у співпраці з Меджлісом кримськотатарського народу, Центром дослідження міжетнічних відносин Східної Європи та Постійним Представництвом Президента України в АР Крим, якому Музей вдячний за допомогу в підготовці анотації фотопроєкту та підписів до фото кримськотатарською мовою.
