У Музеї війни відбулася публічна дискусія «Чінґєнє в кримськотатарських списках – від порятунку до депортації: маловідомі історії ромів Криму». Захід було приурочено до 82-х роковин сталінської депортації кримськотатарського народу, жертвами якої стали також кримські роми – чінґєнє.
Модератор зустрічі, завідувач сектору Музею війни Роман Кабачій, окреслив проблему недостатньої представленості історії кримських ромів в етноісторичних дослідженнях і публічному просторі. Учасникам заходу також презентували графічні роботи французького художника Огюста Раффе 1837 року та серію картин німецького митця Вільгельма Кізеветтера 1845–1847 років, на яких зображено кримських ромів і сцени їхнього повсякденного життя.
Головний спеціаліст відділу етнополітики Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Олександр Рибалко розповів про різні хвилі ромських міграцій до Криму та ступінь інтегрованості чінґєнє в кримськотатарське суспільство.
«Роми Криму дійсно говорять кримськотатарською мовою, але мають власний діалект, – зазначив Рибалко. – І саме він їх видає як ромів. Приміром, слово "біяв" неприсутнє в кримськотатарській, але присутнє в мові ромів Балкан і означає "весілля". Чінґєнє, які зберегли кримськотатарську музичну традицію, не говорять, що йдуть грати весілля, вони йдуть грати "біяв"».
Ромологиня, кандидатка історичних наук Наталія Зіневич наголосила, що чінґєнє були глибоко інтегровані в кримськотатарське середовище. Під час нацистської окупації мусульманські комітети вносили їх до списків кримських татар, намагаючись урятувати від переслідувань. За словами дослідниці, таким чином вдалося врятувати близько третини представників цієї етнічної групи.
Утім, уже 18 травня 1944 року радянська влада використала ті самі списки для депортації чінґєнє разом із кримськими татарами до середньоазійських республік. Вони пережили ті самі випробування, що й корінний народ Криму – примусове виселення, втрату дому та життя в умовах спецпоселень. За словами історикині, чінґєнє також були серед перших, хто зміг повертатися до Криму після депортації: «Кілька родин ромів уже у 1956 році змогли повернутися, наприклад, до Ялти, де працювали музикантами».
Науковий співробітник Інституту етнології Чеської академії наук Януш Панченко поділився власним досвідом дослідження життя ромів-кримів – представників пізніших хвиль ромської міграції до Криму, які проживали, зокрема, на лівобережжі Херсонщини та в його рідній Каховці.
Учасники дискусії наголосили на важливості музеєфікації та публічного представлення історій ромів Криму, особливо в умовах тимчасової окупації півострова, де кримські татари та ромські спільноти продовжують жити під тиском російського режиму та політики витіснення локальної ідентичності.
Такі дискусії є важливою частиною роботи Музею війни з темами пам’яті, депортацій та збереження голосів спільнот, чиї історії тривалий час залишалися недостатньо почутими.
