20 травня 2025 р. в просторі виставки «…за межею свого рідного краю» відбувся захід із циклу «Слово свідка. Герої війни» – зустріч зі штабсержантом Максимом Живановим, командиром окремого розвідувального взводу 17-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади ім. Кошового отамана Кості Гордієнка, ветераном російсько-української війни, повним кавалером ордену «За мужність».
У вітальному слові генеральний директор Музею війни Юрій Савчук зазначив, що війна випробовує не лише силу армії, а й витривалість людського розуму та волі. У відповідь на жорстоку, широкомасштабну агресію російської федерації Україна не відступила – вона згуртувалась. У цій єдності народжуються герої війни, яскравим представником яких є Максим Живанов – воїн, загартований вогнем, наповнений волею до перемоги, який несе не лише зброю, а й цінності української нації, яка бореться за своє майбутнє.
Під час заходу Максим Живанов відповів на численні запитання модератора – завідувача сектору мілітарної історії Сергія Сірого, та гостей заходу – курсантів Військового інституту КНУ ім. Тараса Шевченка. Оборонець поділився історіями з військової служби до початку широкомасштабного російського вторгнення, розповів про досвід становленням як командира ланки сержантського складу, згадав про перший бойовий досвід.
«Напевно, від народження знав, що буду військовим, – каже Максим. – У мене прадідусь воював у Другій світовій, бабуся була прапорщиком і батько теж військовий. Я своє життя присвятив службі в ЗСУ. Починав як кулеметник, а згодом командував відділенням і навіть ротою».
Широкомасштабну війну Максим Живанов зустрів на посаді командира окремого розвідувального взводу на луганському напрямі. У 2022 р. зазнав тяжкого поранення, яке назавжди змінило його життя.
«Ми виконували завдання, і я як командир виводив підрозділ на запасні позиції для оборони і замикав колону. Мене поранило під час мінометного обстрілу, – поділився спогадами ветеран. – Найбільше дісталося нозі, виникла загроза ампутації».
Після поранення захисник переніс безліч операцій та пройшов процес реабілітації. Увесь цей час його підтримувала дружина Вікторія. Максим і Вікторія знайомі були давно, а от одружилися лише після поранення. «Найголовніше – не падати духом, ключове – знайти внутрішній стимул і прагнути до нових результатів», – згадував про той непростий час ветеран.
Після поранення захисник хотів повернутися на службу, але медична комісія визнала його непридатним.
Максим Живанов є одним із небагатьох українців, які отримали всі три ступені ордену «За мужність». Це високе визнання його відданості та героїзму під час захисту Батьківщини.
Наприкінці зустрічі ветеран передав до колекції Музею особисті речі та трубу пускового пристрою реактивної протитанкової гранати РПГ 22, які в майбутньому як експонати будуть представлені у виставкових проєктах нашої інституції.
Безмежно вдячні ветерану російсько-української війни Максиму Живанову за захист Батьківщини та участь у музейному заході.
Героям слава!
