21 червня 2026 року в Музеї війни відбулася зустріч із звільненим військовополоненим Микитою Маркітановим, поеткою, дружиною звільненого з полону захисника «Азовсталі» Дмитра Паскалова Оксаною Стоміною та художницею Мариною Соченко, яка зображує полонених на своїх роботах. Саме завдяки творчості митці змогли подолати випробування війною, полоном, утратами.
Микита Маркітанов – український військовослужбовець, боєць 3-ї окремої штурмової бригади, який добровільно став на захист України у 2023 році. Потрапив у полон у лютому 2024 року, про що його родина дізналася з відео, яке поширили окупанти. Захисник повернувся додому 24 квітня 2026 року.
Перебуваючи в одній із колоній на території Чечні в Грозному, він писав вірші, які згодом заховав у взутті і так виніс на волю. Його поетичні твори на десяти аркушах зі шкільного зошита в клітинку, написані червоним чорнилом, передані у фонди Музею війни. Як згадував Микита, він не міг винести у взутті всі вірші, а тому інші мусив знищити.
Одну із урятованих поезій – «Молодість» – Микита Маркітанов продекламував під час заходу.
Оксана Стоміна – поетка, громадська активістка з Маріуполя, авторка й редакторка численних збірок творів про війну, що були перекладені німецькою, італійською, англійською, іспанською, литовською, чеською мовами. У травні 2026 року відбулося повернення з російського полону її чоловіка Дмитра Паскалова – захисника «Азовсталі», що перебував у неволі від травня 2022 року.
Пані Оксана зазначила, що її вірші – це листи до чоловіка, якого вона чекала з полону. Один із них – «Там, де ти є» – вона прочитала для присутніх.
Поетеса зазначила, що їй здається, ніби люди забувають, якою ціною відстоюється наша країна, і Музей, організовуючи такі заходи, втілює надзвичайно важливу місію – показати війну у всіх її гранях.
Про власний біль та як завдяки творчості вдається його подолати розповіла Марина Соченко – видатна українська художниця, заслужена діячка мистецтв України, педагог Національної академії образотворчого мистецтва. Особливе місце в її творчості посідає тема російсько-української війни, зокрема полонені, яких вона малює у госпіталях. Її син Любомир від травня 2022 року воював у 65-й ОМБр в піхоті, а від 2023 року – в роті ударних БпЛА цієї ж бригади був пілотом дронів, командував відділенням. Любомир Соченко загинув 16 вересня 2025 року, а минулого місяця в Музеї війни відбувся захід його пам’яті. Пані Марина наголосила, що малювати військових – це одна з її найважливіших місій, мисткиня прагне закарбувати образ кожного героя.
До розмови долучилися і гості заходу: дружина Героя України Степана Хмари – Роксоляна Хмара та маріуполець В’ячеслав (Славік) Долженко. Пан В’ячеслав понад 20 років власноруч збирав у підвалі свого будинку унікальну колекцію старожитностей та побутових речей. Під час заходу він подарував Марині Соченко свою книжку «Славік. Музей в підвалі». Це документальне видання, створене на основі особистих щоденників В’ячеслава Долженка. Автор розповідає історію свого музею – під час блокади Маріуполя цей неформальний заклад було знищено, а сам підвал став укриттям для людей.
Зустріч стала щирою розмовою про силу людського духу, пам’ять і творчість, яка допомагає вистояти навіть у найтемніші часи. Музей війни продовжує бути простором, де звучать голоси тих, хто пройшов через випробування війною і полоном, де зберігаються їхні свідчення та пам’ять про боротьбу українського народу за свободу.
Дякуємо всім учасникам і гостям за відвертість, мужність та готовність ділитися своїми історіями.
