У Музеї війни відбулася публічна лекція-дискусія «Жінка. Війна. Мистецтво. Олександра Екстер і Перша світова». Лекторкою виступила журналістка, дослідниця біографії української художниці-авангардистки початку ХХ ст. та авторка книжки про неї Анна Лодигіна.
Після початку широкомасштабного російського вторгнення світ дедалі активніше відкриває для себе українське походження митців, яких десятиліттями привласнювала російська культура. Малевич, Гоголь, Соня Делоне – ці імена дедалі частіше повертаються в український контекст. Серед них і одна з найяскравіших представниць світового авангарду – Олександра Екстер, художниця, чиє життя й творчість були нерозривно пов’язані з Києвом та українською культурою.
Під час лекції Анна Лодигіна простежила, як Перша світова війна змінила творчий шлях мисткині. До війни Екстер жила між Києвом і Парижем, активно працювала в європейському мистецькому середовищі, однак воєнні події надовго позбавили її можливості подорожувати. Саме тоді художниця звернулася до українського народного мистецтва, долучившись до роботи вишивальної артілі у селі Вербівка на Черкащині, де переосмислювала традиційні орнаменти та кольорову палітру в авангардній естетиці.
Окрему увагу учасники приділили впливу революційних подій та бойових дій у Києві на світогляд Екстер. Постійна зміна влади, артилерійські обстріли та атмосфера історичних потрясінь знайшли відображення у її творчості й сформували новий художній погляд на реальність.
До дискусії долучилася сучасна українська художниця Поліна Кузнєцова. Вона провела паралелі між досвідом Олександри Екстер і сучасних українських митців, які працюють в умовах війни. За словами художниці, кожен проживає цей досвід по-своєму: хтось безпосередньо відображає війну у творчості, а хтось знаходить опору у звичних темах і щоденній праці.
Лекція-дискусія відбулася у просторі виставки «Пам’ять. Діалоги», до створення якої Поліна Кузнєцова долучилася як художниця. Модерував захід завідувач сектору дослідження Першої світової війни Музею Роман Кабачій.
Постать Олександри Екстер вкотре доводить, що українська культура була й залишається невід’ємною частиною європейського мистецького процесу. Сьогодні повернення таких імен не лише відновлює історичну справедливість, а є важливим кроком до утвердження України як самостійного суб’єкта світової культурної історії.
