м. Буча стало одним із найстрашніших символів російської агресії. Весною 2022 р. світ дізнався про масові розстріли, катування й знищення мирних жителів. Серед убитих – сотні людей, цілі родини, серед живих – ті, хто досі шукає своїх рідних. 21 людина вважається зниклою безвісти, 33 цивільних перебувають у російському полоні, а 43 могили залишаються неопізнаними.
Музей війни зібрав очевидців і дослідників російської окупації Київщини, щоб вшанувати пам’ять жертв та героїв, які віддали своє життя у боротьбі з агресором. Модерувала захід старша наукова співробітниця Музею війни Любов Крупник.
Подія розпочалася хвилиною мовчання та спільною молитвою, яку провів Канцлер Київської архієпархії Української Греко-Католицької Церкви, протоієрей, священник храму Святого Луки в м. Буча Василь Чудійович.
Досі правоохоронці ведуть роботу у встановленні винних у злочинах проти мирного населення. «Для нас важливо знайти конкретних виконавців. Ми знаємо прізвища всіх російських військових, причетних до злочинів у Бучі. Кожна історія життя і смерті – це трагедія, і ми прагнемо персоналізувати кожну з них», – наголосив керуючий справами Бучанської міської ради Дмитро Гапченко.
Вдова закатованого тероборонівця Наталія Вербова поділилася трагедією своєї родини: її чоловік Андрій Вербовий був вбитий окупантами 4 березня 2022 р. Його історія стала однією з тих, які описала у своїх книжках письменниця Ольга Воробйова: в збірки «Голоси пам’яті. Буча – місто-герой» та «Нескорений Ірпінь» увійшло понад 130 свідчень очевидців трагедії Київщини. Ольга Воробйова презентувала свої книжки та зауважила, що ці історії – голос скорботи й правди про окупацію. Костянтин Кукушкін, координатор видання, наголосив, що обидві книжки акумулювали пам’ять, яка має передаватися поколіннями.
Особливе місце під час заходу було відведено подвигу військових, які 25 лютого 2022 р. підірвали Гостомельський міст через р. Ірпінь, аби зупинити просування російської техніки на столицю. Олександр Дубчак, сапер, який брав безпосередню участь у підриві мосту, розповів деталі цієї операції: «Роман Шиманський разом зі своїм побратимом Захаром Квасним, попередньо відправивши решту побратимів подалі від небезпечного місця, замінували та підірвали міст у передмісті Києва, під Ірпенем, заблокувавши прохід колоні окупантів. Але зробили вони це ціною власних життів, бо самим врятуватись при цьому не вдалося».
Людмила Гуменюк, мати Романа Шиманського, та Жанна Гожа, мати Захара Квасного, разом з родиною Захара долучилися до пам’ятного заходу. Жінки закликали підтримати петицію про присвоєння звання Героїв України їх дітям, які ціною свого життя рятували столицю від окупантів.
Рани бучанської землі ще не загоїлися, але вони стали символом стійкості й відваги українців.
Запис вже можна переглянути на музейному YouTube-каналі.
