У Музеї війни відбувся захід, присвячений ролі української журналістики під час російської окупації м. Херсон та історії спротиву в медіапросторі. Гостею зустрічі стала журналістка, аналітикиня та засновниця херсонського видання «Кавун.City» Євгенія Вірлич. Вона продовжила свою діяльність навіть в умовах окупації, попри небезпеку. Модерувала подію екскурсоводка Музею Анна Домбровська.
До російського широкомасштабного вторгнення «Кавун.City» був локальним виданням із легким змістом – порадами, рецептами, міськими історіями. Проте 24 лютого 2022 р. все змінилося. «Ми зрозуміли, що маємо перетворитися на інформаційний майданчик про життя у місті під окупацією. Писали, де купити хліб, які магазини працюють, як знайти зв’язок», – згадувала Євгенія Вірлич. З часом редакція почала документувати діяльність колаборантів. «Нам треба було називати речі своїми іменами», – підкреслила журналістка.
Попри окупацію, команда «Кавун.City» намагалася дотримуватися базових стандартів журналістики. «У нас було два фільтри: писати під іменем редакції, якщо хтось боявся відкрито, і дотримуватись елементарної етики. Але ми ніколи не приховували своїх проукраїнських поглядів», – наголосила пані Євгенія.
Журналістка також розповіла про зміни в риториці російських ЗМІ після звільнення м. Херсон. «Якщо раніше вони намагалися створити ілюзію турботи, – спілкувалися з місцевими мешканцями, видавали роботу місцевих комунальників за свою, то зараз просто роблять "картинку" для себе. Вони не звертаються до людей, а лише пишуть про обстріли й "успіхи" армії».
Модераторка Анна Домбровська представила учасникам заходу оригінальні російські агітаційні листівки з музейних фондів – заклики голосувати на псевдореферендумі чи отримати російський паспорт заради «соціальної стабільності». А також – приклад дипфейку з підробленим відео керівника Херсонської ОВА та пояснила, як розпізнавати такі маніпуляції – за неприродною артикуляцією, спотвореним звуком і емоційними тригерами.
У заході взяли участь студенти спеціальностей журналістики та історії з Відкритого міжнародного університету розвитку людини "Україна", Київського університету культури та Українського державного університету імені Михайла Драгоманова. Вони мали змогу поставити свої запитання і почути безпосередні свідчення людини, яка продовжувала роботу навіть під окупацією.
Зустріч стала не лише розповіддю про журналістику в тих умовах, а й нагадуванням про силу правди, що проривається навіть крізь цензуру й страх. Історія херсонських журналістів – це доказ того, що слово може бути зброєю, а свобода – найвищою цінністю, за яку варто боротися.
