/

Війна Росії проти України – це передусім історії людських доль. Завдання музейників – задокументувати їх, щоб наступні покоління мали правдиву інформацію з перших вуст.

Кілька днів тому наші співробітники записали й сфотографували свідчення про трагедію родини Шкурків із м. Чернігів.

«Мама рано-вранці сказала тату, що Росія напала, я лежав із закритими очима, та заснути не зміг», – так про початок війни згадує 10-річний Роман, син Романа та Наталії Шкурків. Це відбувалося о 6-й годині ранку, коли Наталія збиралася на роботу в Чернігівський медичний центр сучасної онкології, де працює медсестрою.

Жінка домовилася з чоловіком, що він із синами – Романом та чотирирічним Мишком – виїде з міста. Але через паніку й ажіотаж на АЗС Роман із дітьми зробити цього не зміг. А коли наступного дня Наталія повернулася з роботи, він і хлопчики, не бажаючи покидати її саму, вирішили залишитися в м. Чернігів.

Коли за три дні настав час наступного чергування Наталії, доїхати до роботи не було змоги.

Родина зосталася вдома, неподалік кільцевої дороги, поруч із гіпермаркетом «Епіцентр», у який, до речі, «прилетіло» серед найперших.

25–26 лютого Шкурки під час кожної тривоги спускалась у підвал, де діти й дорослі сиділи на стільцях. Вибухи лунали щораз гучніше і ближче. Діти боялися виходити з укриття, це змусило Романа й Наталію облаштовувати побут у підвалі. Загалом там перебувало 25 осіб, із них 8 дітей. Найстаршому – 81 рік, а наймолодшому – 4.

До квартири підіймалися лише щоб приготувати їжу. Як згадує Роман, деякі магазини були відчинені й там роздавали все, що було. Також щодня одне із сільських господарств привозило й безкоштовно видавало молоко, по літру на людину.

Як згадує Наталія, були моменти, коли всі чули, як над самим будинком пролітає ворожий літак, чи неподалік точаться бої. У сусідній будинок влучив снаряд, і було дуже страшно за дітей.

Після двох тижнів перебування в підвалі діти почали хворіти. Тоді Шкурки вирішили самотужки вибиратися з міста – їхати до батьків Наталії в с. Роздольне Ніжинського району.

9 березня о 6-й ранку родина Шкурків із кумою та її двома дітьми на двох авто поїхала з міста.

Як згадує Роман, такої нервової мандрівки в його житті ще не було. Добиралися до місця призначення не звичайним шляхом (траса Чернігів – Київ), бо там тривав обстріл.

Проїхавши міст через р. Десна, тоді ще не зруйнований, рухалися в бік с. Вертіївка. На шляху було багато розбитої техніки. Пізніше стало відомо, що за пів години після того, як родина проїхала с. Количівка, там були обстріляні авто з мирними жителями, зокрема з родиною Чумаків, історію якої ми теж задокументували.

За чотири години сім’я Шкурків дісталася на місце. Малий Роман, привітавшись із бабусею та дідусем, відразу попросив дозволу викопати в садку землянку для укриття. Із села батьків Наталії також було постійно чути звуки артилерійських обстрілів, та, на щастя, стріляли далеко.

Уже минуло понад шість тижнів після того, як виїхали з міста, але відчуття тривоги залишається, як і звичка прокидатися вночі.

Також запрошуємо вас ознайомитися з історією чернігівської сім’ї Чумаків.

Історії російсько-української війни, зібрані нашими співробітниками, стануть частиною нової експозиції, присвяченої її подіям. Уже зараз вони до вашої уваги в офіційних соцмережах Музею за гештегами #російськоукраїнськавійна #історіївійни #новаекспозиція.