18 травня, в Міжнародний день музеїв, у Музеї війни відбулося публічне обговорення «Українська ідентичність під тиском російської імперськості: минуле і теперішнє».
Історикиня Тетяна Швидченко, доцентка кафедри загальноосвітніх дисциплін Зіґмуд Фройд Університету, здійснила екскурс у ХХ ст., розглянувши формування української ідентичності в умовах боротьби за нашу державу на різних етапах. Окреслила головні об’єкти російських атак: українську державність, мову, історичну пам’ять і власні державницькі традиції, політичні, військові, культурні та наукові еліти, а також церкву, освіту, пресу та громадські організації.
Першим масштабним випробуванням української ідентичності спікерка назвала Першу світову війну та падіння імперій. Саме тоді питання культури, мови й пам’яті переросли в питання державності та політичного самовизначення. У 1917–1921 роках український рух вперше набув форми державного проєкту – УНР і ЗУНР. Дієвці цієї епохи вплинули на формування нового покоління борців, які заклали основу для визвольного руху під час Другої світової війни, що мав стратегію відновлення державності. Після закінчення війни зусилля дієвців в еміграції були спрямовані на збереження української ідентичності та просування ідеї незалежності, а в межах радянського союзу – збройна і політична підпільна боротьба УПА, що продовжувалася навіть в таборах ГУЛАГу.
Великої уваги було приділено радянському періоду. Комуністичний режим намагався не лише контролювати політичне життя, а й руйнувати середовище, в якому відтворювалася українська ідентичність, – родинні зв’язки, мережі довіри, культурну пам’ять. У 1960–1970-х роках, за словами дослідниці, особливо помітним стало формування «контрольованої українськості» – культурно обмеженої та дедалі більше русифікованої.
Професор політології Національного університету «Києво-Могилянська академія» Олексій Гарань розповів про процес формування української політичної нації після проголошення незалежності. Він зазначив, що в 1991 році українське суспільство не було однорідним: більшість громадян виросли в радянській системі й не уявляли життя поза срср. Водночас незалежність стала можливою завдяки широкому суспільному союзу – націонал-демократів, комуністів-реформаторів та регіональних середовищ, зокрема робітничих рухів сходу та півдня України.
Спираючись на соціологічні дослідження, спікер показав, як змінювалася українська ідентичність упродовж останніх десятиліть. Особливо помітні зміни відбулися після 2004 року та після Революції Гідності й початку російської агресії у 2014 році, коли загальнонаціональна ідентичність почала дедалі більше переважати над регіональною.
На завершення події відбулася дискусія щодо методів українізації сьогодні. Учасники заходу порушили тему важливості мовного закону, завдяки якому було досягнуто успіху в зростанні української мови в публічному просторі. Повний запис події дивіться за посиланням
