У Музеї відбулася лекція-дискусія до дня створення Легіону Українських січових стрільців, річниця якого припадає на 6 серпня. Доповідачем виступив історик, етнолог, доктор філософії та співробітник Українського інституту національної пам’яті Іван Стичинський. Модерувала зустріч старша наукова співробітниця сектору дослідження Першої світової війни Музею Олена Дацюк.
Свою доповідь Іван Стичинський побудував на порівнянні національних легіонів в арміях Австро-Угорщини і Російської імперії, передусім польських, чехословацьких і українських.
Лектор акцентував увагу на Польських легіонах, котрі були найбільшим парамілітарним національним угрупуванням в австро-угорській армії: в 1915 р. вони налічували три бригади, які нараховували 16,5 тис. вояків. Легіонери склали основу майбутнього Війська Польського, а їхні позивні в міжвоєнній Польщі визнавалися за подвійні прізвища, зокрема таке мали головнокомандувач Війська Польського в 1939 р. Едвард Ридз-Сміглий, чи маршал Міхал Роля-Жимерський.
Чехословацькі легіони існували як в австро-угорській, так і в російській арміях. Їхнє формування нерідко відбувалося з полонених вояків. Так, після падіння фортеці Перемишль у березні 1915 року до російського полону потрапили близько 30 тис. чехів і словаків. У результаті по різні боки фронту опинилися й майбутні політичні лідери Чехословаччини – прем’єр-міністр Ян Сирови, який воював на російському боці, та майбутній президент Людвік Свобода, який розпочав службу в австро-угорському війську, а продовжив її в російському.
Українські січові стрільці (УСС) були формацією чисельністю близько 2,5 тис. вояків і стали першим модерним українським військом, яке заклало основу сучасної української військової символіки, строю та вишколу. Як і в інших підрозділах австро-угорської армії, в УСС воювали також жінки. Підрозділи січовиків стали важливим джерелом формування українських національних збройних сил під час дальших визвольних змагань.
Історія національних легіонів Першої світової війни дає змогу побачити не лише військові формування окремих народів, а й дослідити процеси, що згодом вплинули на появу власних армій та державних проєктів у Центральній та Східній Європі.
