Щоб світ із перших уст почув правду про ключові віхи української історії, ми заснували проєкт «Слово свідка». Від початку війни на Сході України основний потенціал його роботи був спрямований на висвітлення саме цих подій. У межах проєкту ветерани-бійці, волонтери, партизани, колишні бранці, лікарі та інші свідки протистояння з підступним і жорстоким ворогом розкривали загалу своє бачення війни. Презентація їхнього досвіду стала своєрідним уроком для учасників заходів. Найбільш вражаючими серед них виявилися зустрічі за участю бійців – оборонців Донецького аеропорту. Пекельні сторінки власної життєвої історії згадували в стінах Музею кіборги Анатолій Свирид, Володимир Небір, Олександр Скиба, Віталій Пилипенко, Павло Тука та Руслан Боровик. На жаль, новий виток ненажерливої війни, повномасшабне вторгнення агресора, забирає життя найкращих: Віталій та Руслан загинули в боях торік навесні…
Сьогодні, в День вшанування захисників Донецького аеропорту, ми згадуємо серед інших кіборгів гранатометника Руслана Боровика з позивним Багдад. Саме Багдад, бо він мав досвід воїна-миротворця в Іраку. Окрім зброї, Руслан упевнено тримав у руках фотокамеру. Завдяки йому постав цілий фотолітопис оборони пекельного летовища, відображений у фотоальбомі «ДАП». На одну з музейних зустрічей боєць прийшов разом із побратимом, який мав позивний Слон. Це Павло Тука – кіборг, який і сьогодні перебуває в лавах захисників України. Смерть Руслана Боровика стала величезною втратою не лише для родини, в якій зростають дві його донечки, а й для всіх українців, зокрема покоління майбутніх захисників, у патріотичному вихованні яких загиблий воїн брав активну участь.
Володимир Небір (позивний Доктор Хаос), навчаючись на випускному курсі Військового інституту Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, знехтував кар’єрою і взяв активну участь у протестах під час Революції Гідності. Пізніше – долучився до лав захисників ДАПу і в критичний момент завдяки набутим у виші знанням картографа вивів з оточення групу побратимів.Тож під час музейної зустрічі цілком обґрунтовано звучало його звернення до колег-курсантів: «Друзі, зі свого бойового досвіду хочу вам сказати одне. Учіть усе, чого вас навчають, читайте все, що можете прочитати, аби поповнити багаж знань. Війна не пробачає жодної помилки, жодного недоліку». Нині майор Небір продовжує службу в бойових умовах.
У Музеї ділився своїми спогадами про війну та полон кіборг Анатолій Свирид із позивним Спартанець. Маючи спортивне загартування з дитинства, він стійко зносив випробування на службі, завжди підтримував інших. Опинившись у критичній ситуації, обрав непросте рішення – порятувати товаришів по зброї, через що опинивсь у полоні. Після повернення до цивільного життя створив і очолив громадську організацію «Серця кіборгів», діяльність якої спрямована на підтримку захисників та їхніх родин.
Не раз музейні зустрічі відбувалися за участю командира-десантника Олександра Скиби. До початку війни він був абсолютно цивільною людиною з освітою історика. Зрозуміло, що чимало знав про війни минулого, а тому й отримав позивний Арес – співзвучний з ім’ям мудрого давньогрецького бога війни. І цілком його виправдав. Згідно з оцінками досвідчених військових, офіцер ставив завдання наскільки нестандартно грамотно, що підрозділ під його командуванням зазнав мінімальних утрат за весь період участі в запеклих боях на території ДАПу. Тоді з роти бійців загинув лише один і трьох було поранено. Маючи паралельно фах юриста, Олександр Скиба нині задіяний у роботі Військового інституту Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.
Свого часу пережитим на війні відверто ділився з музейниками та відвідувачами Віталій Пилипенко (позивний Пипа). На момент, коли у 2014 р. російські терористичні сили напали на нашу територію, він мав гідний заробіток і належний рівень життя за кордоном.Але без роздумів полишив зону комфорту й невдовзі опинився на Донеччині, серед десантників, які обороняли летовище. Тяжке поранення надовго вирвало його з армійських лав, але він знайшов сили повернутись у ролі інструктора. Підступна хвороба все-таки змусила бійця піти в цивільне життя, де він обрав не менш важливу й активну громадську позицію, зокрема був депутатом у м. Дружківка. Від початку повномастабного вторгнення рашистів Віталій повернувсь у коло десантників, та, на жаль, торік у травні безжальна війна забрала його…
Згадаймо сьогодні із вдячністю всіх оборонців ДАПу, їхню мужність і подвиги, пом’янімо тих, кого немає серед живих… Наша згадка про кіборгів – героїв проєкту «Слово свідка» – є постскриптумом до цих зустрічей. Нехай і він стане своєрідним уроком для українців, які крокують до Перемоги.
