Музей зібрав у просторі виставки «Україна – розп’яття» тих, хто завітав віддати шану загиблому захиснику – офіцеру з тактичної медицини спецпідрозділу оперативного призначення «Омега» Національної гвардії України лейтенанту Віталієві Гардту. Ще одному захиснику, Героєві Небесного Війська, який віддав найцінніше за наше майбутнє – власне життя.
Родина та бойові побратими напередодні передали до Музею його особисті речі, зокрема рукописні нотатки «24 години війни», де він зафіксував власні роздуми й події одного дня боїв на території Сєверодонецького авторемонтного заводу. Автор сподівався продовжити роботу над цими записами, мріяв створити й опублікувати книжку. Для музейників, коли вони запланували захід пам’яті на 2 червня й почавши роботу з рукописними нотатками, стало несподіванкою і своєрідним «знаком згори», що в цих «24 годинах війни» йшлося саме про події 2 червня 2022 р. Віталій писав ці спогади пізніше, в листопаді – грудні 2022 р., між виходами на бойові завдання, будучи в зоні бойових дій на Донеччині. Ми докладемо зусиль, щоб мрія воїна стала реальністю і його записи були опубліковані. Адже історія життя цього захисника – це історія насамперед людини, яка постійно зростала й працювала над собою, мріяла і кохала, дбала про сім’ю та про друзів.
Віталієві Гардту назавжди 27… Народився він у с. Плетений Ташлик на Кіровоградщині. По закінченні школи, у 2013 р., був призваний на строкову службу до Внутрішніх військ МВС України (надалі – Національна гвардія України). Рідні Віталія поділилися спогадами про те, що він захоплювався військовою справою, мріяв про службу й хотів служити саме у внутрішніх військах, на чому наполягав у військкоматі. І не стало несподіванкою для них, що через пів року служби, у грудні 2013 р., юнак підписав контракт. Із початком бойових дій на сході країни у 2014 р. зголосився виїхати у складі тактичної групи в зону проведення антитерористичної операції. І вже в перших боях допомагав побратимам, надавав домедичну допомогу. У серпні 2015 р. перевівся на службу до роти спеціального призначення в/ч 2260 Національної гвардії України (м. Київ). Упродовж 2015–2018 рр. у складі підрозділу не раз брав участь у бойових діях на території Донецької та Луганської областей.
У 2018 р. після відбору, до якого дуже ретельно готувався, потрапив до окремого загону спеціального призначення «Омега» Північного Київського територіального управління Національної гвардії України – на посаду офіцера бойової групи. У 2019 р., опанувавши нову для себе посаду офіцера з тактичної медицини та пройшовши відповідні курси, став тактичним медиком. Побратими згадали, як тішився Віталій, коли отримав посаду офіцера, і як постійно працював над удосконаленням військових навичок. Упродовж 2018–2022 рр. не раз виїжджав на виконання контрдиверсійних та контрснайперських заходів у районі проведення операції об’єднаних сил у Луганській та Донецькій областях.
Від початку повномасштабного вторгнення рф залучався до виконання контрдиверсійних заходів у м. Київ. Після визволення Київщини воював на ізюмському напрямі.
У червні 2022 р. група Віталія Гардта висунулась у промислову зону Сєверодонецького авторемонтного заводу, де він стримував ворожі атаки й під постійним артилерійським вогнем прикривав евакуацію поранених. У своєму рукописі військовослужбовець описав ті нещадні обстріли ворога: «Було таке відчуття, ніби сатана грає на піаніно й не чутно, де "вихід", а де "прихід": звуків прильоту ніхто не чув – лише вибухи». Там офіцер зазнав контузії, але й надалі мужньо виконував бойові завдання.
Згодом був авдіївський напрям, де лише за два місяці, серпень – вересень 2022 р., Віталій зупинив кровотечу, провівши стабілізаційні дії, приблизно 50 пораненим, урятувавши їхнє життя.
22 березня 2023 р. лейтенант Гардт у складі групи розвідки та застосування ПТРК Javelin поблизу населеного пункту Кам’янка скоригував роботу оператора дрона-камікадзе, який згодом підбив ворожу техніку, незважаючи на масований ворожий обстріл і вибухи поблизу позиції. А коли Віталій намагався пересунутися на сусідню позицію для надання допомоги пораненому, один із ворожих снарядів розірвався поруч, і він загинув.
Командир Віталія Євген сказав, що про нього можна говорити годинами й днями, адже «він – наш друг, наш син, наш брат. Він був таким різностороннім. Але завжди допомагав. Був позитивним. Завжди усміхався й ніколи не скаржився. Він любив дружину й донечку. Він любив життя, а життя любило його».
Спогади, які лунали в залі, були сповнені любові й болю водночас, адже ця втрата стала трагедією для сім’ї та побратимів. І як сказав директор Музею Юрій Савчук: «Ми повинні говорити про Героїв, згадувати та вшановувати їх, хоч би як боляче це було. Створювати Книгу пам’яті про тих, хто віддав життя, захищаючи нас, і передавати для наших нащадків».
А Віталій житиме в наших серцях, у спогадах рідних і побратимів, у своїй донечці Вікторії, яка має такі самі неймовірно красиві очі та усмішку, як у тата.
Слава Віталієві Гардту! Слава усім наших захисникам!
