Бої за м. Дебальцеве – одна з найбільших сутичок під час війни на Донбасі. У січні – лютому 2015 р. незаконні збройні формування почали оточення міста з важливим залізничним вузлом, українські військовики вимушені були почати відведення сил. Було укладено домовленості, згідно з якими ворог зобов’язувався припинити вогонь. Та він продовжував обстріл. Затамувавши подих, уся Україна спостерігала за перебігом трагічних подій. Правда про ті напружені дні не є цілком і достеменно відомою нам донині.
Щороку простір музейних виставкових проєктів про війну на Сході України слугував майданчиком для зустрічей із безпосередніми учасниками війни. У шості роковини виведення Збройних сил України з Дебальцівського плацдарму, щоб вшанувати українських воїнів, ми запросили охочих на онлайн-зустрічі. На платформі музейної сторінки у Фейсбук було обговорено історичне значення трагічних подій лютого 2015 р. та презентовано унікальні історії очевидців.
12 лютого відбулася онлайн-екскурсія «Логвинове. Брат за брата». Говорили про події біля населеного пункту Логвинове, який став знаковою точкою як у війні на Донбасі, так і в історії українського війська.
Після того як 29 січня 2015 р. незаконні збройні формування взяли під контроль м. Вуглегірськ, їхнім наступним завданням російські куратори визначили блокування траси М103 між м. Артемівськ та м. Дебальцеве. На той час саме вона була «дорогою життя» для всього дебальцівського угруповання ЗСУ. Від 9 до 12 лютого 2015 р. за с. Логвинове точилися запеклі бої.
Науковиця Музею Ірина Коцаб’юк розповіла про українських захисників, які намагались утримати ворога на цій ключовій позиції. Зокрема, учасників заходу вона познайомила з братами Олександром і Тарасом Ламбурськими із 30-ї механізованої бригади. Разом вони пройшли Революцію Гідності, брали участь у боях на ділянці від Луганського аеропорту до м. Щастя (Луганська область) та поблизу м. Дебальцеве. Тоді підрозділ, де проходили службу брати, отримав розпорядження зайняти висоту та закріпитися біля населеного пункту. Вони мали допомогти вивезти поранених та обороняти транспорт, що підвозив боєприпаси. Згодом надійшов наказ зайти в сам населений пункт. Основних розвідданих не було, особливих побоювань теж. Отже, перешикувалися і рушили до села. Там на них вже очікував ворог. Що було далі, можете дізнатися із запису онлайн-зустрічі за посиланням
Сьогодні науковець Музею Олександр Очеретяний розповів учасникам онлайн-зустрічі про події пекельного котла, спираючись на унікальне документальне джерело – «Дебальцівський щоденник» Віктора Коваленка.
Криворізький журналіст, блогер, офіцер, тоді служив у 40-му окремому мотопіхотному батальйоні ЗСУ, зафіксував емоційні та детальні свідчення. Незважаючи на постійну загрозу життю, він виконував свою професійну місію – висвітлював правду про війну, зокрема й у соціальних мережах. Сторінки його щоденника – це сучасний літопис, у якому оживають бої за м. Дебальцеве. Ці записи не лише хроніка, книга пам’яті. За нотатками свідка подій – бойовий досвід. Такі знання про війну колись можуть урятувати людські життя. Запис зустрічі можна переглянути за посиланням
У ці дні запрошуємо до знайомства з музейним проєктом «Український Схід», де представлені унікальні музейні комплекси захисників України, серед яких і матеріали учасників боїв за м. Дебальцеве. Вони стали виразним символом мужності та жертовності українців у сучасній війні.
До нових зустрічей офлайн та онлайн!
