Вони не мали багато часу, щоб насолодитися коханням, не мали змоги вповні пізнати радість батьківства, адже їхнє життя було сповнене постійних поневірянь у катівнях Польщі та Росії, лише через те, що більше, ніж один одного, вони любили Україну. Така доля судилася подружжю Михайла Сороки та Катерини Зарицької.
Народилися вони у різних місцях: Катерина – на Івано-Франківщині в м. Коломия, а Михайло – на Тернопільщині у с. Гнилиці, проте їм судилося зустрітися, адже обоє ще з юнацьких років вирішили присвятити своє життя боротьбі за вільну Україну.
Під час навчання в гімназії сестер Василіянок Катерина Зарицька виконувала обов’язки скарбника гімназійного куреня української скаутської організації «Пласт», а Михайло Сорока за часів студіювання в Тернопільській українській державній гімназії брав активну участь у діяльності українського спортивного товариства «Хортиця». Згодом, після переїзду до Чехословаччини, він став одним із засновників товариства «Український Сокіл» та організатором Союзу українських пластунів-емігрантів.
У 1929 р., коли було утворено ОУН, Катерина вступила до її юнацької мережі. Михайло роком пізніше став безпосереднім членом організації, а з 1934 р. – провідником Крайової екзекутиви ОУН на Західних українських землях. Саме на цей рік припав перший арешт активного член ОУН Зарицької (псевдо «Орися») за підозрою в організації вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Б. Пєрацького. У 1937 р. за діяльність в ОУН був заарештований і Михайло Сорока.
Познайомилися вони в тюремній капличці у Станіславі (нині Івано-Франківськ), де обоє відбували покарання. Та невдовзі їх розлучили – Зарицьку перевели до Чортківської в’язниці, а Сороку спочатку заґратували у м. Гродно, а згодом перевели до концтабору Береза Картузька.
У 1938 р. Катерина Зарицька була звільнена. Наступного року, коли Європою розпочала свою нищівну ходу Друга світова війна, на волю вийшов і Михайло. За два місяці після цього молодята взяли шлюб. Їхнє родинне щастя тривало недовго. Уже в березні 1940 р. Михайла Сороку разом із вагітною дружиною вдруге заарештували радянські спецслужби. Більше вони ніколи так і не побачили одне одного.
Тоді, коли її чоловік був запроторений до Воркутлагу, Катерина Зарицька у львівській тюрмі «Бригідки» на початку вересня народила сина Богдана, який перебував з нею упродовж 8 місяців, а далі його виховання лягло на плечі бабусі та дідуся.У червні 1941 р. Зарицька вийшла на волю. Подальше навчання у Львівському політехнічному інституті дало змогу Катерині легально проживати у Львові, виховувати сина, опікуватися батьками та виконувати завдання підпільної мережі ОУН – бути зв’язковою керівного складу Крайового проводу ОУН, організатором практичних занять з інструкторами ОУН у Тернопільській, Станіславській, Дрогобицькій та Львівській областях.
Саме Зарицька в роки Другої світової війни налагодила медико-санітарну службу УПА, створила мережу підпільного Українського Червоного Хреста, стала його референтом (псевдо «Монета»). Із березня 1945 р. виконувала обов’язки особистої зв’язкової Головнокомандувача УПА Р. Шухевича. У вересні 1947 р. на залізничній станції Ходорова її схопили співробітники органів НКВД. Подальша її доля – слідство, в’язниця, камера-одиночка у Львівській тюрмі на вул. Лонського, пересильна в’язниця в Києві, 25 років ув’язнення у Сибіру, Верхньоуральській та Володимирській тюрмах, у Мордовії.
У 1948 р., після третього арешту дружини, на волю вийшов Михайло Сорока, відновив зв’язок із провідними діячами українського визвольного руху, за їхнім завданням провадив активну підпільну роботу серед українських політв’язнів у Воркуті. Третій та четвертий арешти сталися відповідно в 1949 р. та 1952 р. Засуджений на 25 років, Михайло зазнавав поневірянь у таборах Росії та Казахстану, брав участь у Кенгірському повстанні в’язнів, був автором гімну табірних підпільників «У гарячих степах Казахстану». У 1971 р. після перенесеного другого інфаркту помер у таборах Мордовії.
Невдовзі після смерті чоловіка, відбувши повний термін покарання, на волю вийшла Катерина Зарицька. Зобов’язана проживати на спецпоселенні без права виїзду, вона була змушена оселитися у Волочиську, що на Хмельниччині. Пережила Михайла на 15 років.
У вересні 1991 р. Катерина Зарицька та Михайло Сорока, прах якого був перевезений із Мордовії, нарешті поєдналися. Подружжя було урочисто перепоховане на Личаківському цвинтарі у Львові. Такою тернистою, але сповненою безмежного кохання одне до одного й до своєї Батьківщини була доля цих двох яскравих постатей у буремній українській історії.
