Війна очима юного солдата…
20 листопада 1941 р. я запам’ятав на все життя. Мене підстригли під нуль, викупали в діжці з теплою водою, замастили фурункули зеленкою з йодом та одягли у спеціально зшиту для мене шинель. Так я став бійцем взводу розвідроти, з яким попрощався лише 24 червня 1944 р., коли закрив собою ворожу амбразуру. А між цими датами – стільки всього…
— Петро Філоненко
Дитячі спогади – найяскравіші, найточніші. Запам’ятовуються не лише факти і події, а й дрібні деталі, відчуття, звуки, запахи, кольори. Саме всі ці відтінки із м’яким почуттям гумору зумів передати у своїх спогадах автор, дитина-воїн, син полку Петро Філоненко. І власне цей гумор є своєрідним способом захистити нас, читачів, від нестерпного болю війни.
Як згадував колишній солдат, писалося важко, адже освіту здобував не за шкільною чи студентською партою, як усі, а в окопах війни або важкі уроки давало саме життя. На тій страшній війні йому двічі вдалось обманути смерть. Але й повоєнні будні виявилися нелегкими. Довелося захищати мир і спокій у лавах міліції, дослужився до полковника, знявся більш ніж у 130 художніх фільмах.
Все почалось з того, що 21 червня 1941 р. у селі Лозівського району на Харківщині «крутили» кіно «Чапаєв»… Усюди розвісили афіші, що фільм звуковий, оскільки тоді нам часто привозили німе кіно. Фільм справив на мене величезне враження. Саме тоді я прийняв рішення: коли виросту – обов’язково стану кулеметником. Мене, 11-річного хлопця, нестерпно тягнуло «на подвиги». Проте чекати на них довелось лише ніч…
Вранці прийшла війна. «О, повоюю!» – зрадів я…
Розуміючи, що батьки добровільно мене не відпустять на війну, довелось тікати з дому. У дворі знайшов брюки старшого брата Миколи, підрізав їх під свій зріст, зняв старий піджак, що сохнув… «Петре, випий молока. Ти куди, синку? Повернись!» – бігла за мною мати, плакала, просила повернутися. «Немає коли. В глиб країни!». Тепер, коли ворог топтав нашу землю, я вже не міг їй коритися. У голові гуділи мотори німецьких літаків, дзвеніло від страшного крику людей, перед очима стояли зруйновані хати. Я розумів, що минуле життя зруйноване, насунулось щось страшне, налетіло, як смерч…