…Одарка Куліш народилася 19 травня 1919 року в селі Чорна Кам’янка (нині – Черкаської області) й стала першою дитиною в селянській родині. Згодом у сім’ї з’явилися й інші діти: загалом їх було восьмеро. Найменша, Ольга, народилася 24 квітня 1923 року.

Жила сім’я на той час добре. Батьки працювали в колгоспі. Але в селі подейкували, що Куліші – куркулі, бо вони мали й вола, й коня, і свого воза, і шмат землі. Усе робили на користь дітям. Одарка закінчила три класи земської школи й у 12 років пішла працювати в колгосп разом з матір’ю. Ольга закінчила всі п’ять класів...

…Пам’ятаю бабуся Одарка часто згадувала: «Було жнемо в полі з матір’ю пшеницю, а вона все скаржиться, що в боку коле. Я ще й злюся, що з неї ніякої роботи, а вона до мене: “Одарочко, донечко, піду я додому полежу”. – “Ідіть, мамо, полежіть та їсти вставайте готувати, а то батько голодний з роботи прийде”. Під вечір приходжу додому, а під стелею в колисці вже дитину колисають. Отак жили, і лиха не знали».

У 1922 році Одарці вже було 13 років. Вона повністю заміняла батьків своїм меншим сестрам і братам. Працювала на рівних з матір’ю в полі…

…У листопаді 1940 року вона вийшла заміж за Юхрема Копицю. Але вже у березні 1941-го його забрали до армії, на службу. Ольга ж невдовзі народила дівчинку – Ганночку, виховувала її, вкладаючи в неї всю свою душу. Жили сестри разом – гуртом краще…

У неділю 22 червня 1941 року Одарка прокинулася рано й пішла на роботу до колгоспу. Уже по дорозі зрозуміла: коїться щось недобре. «…На полі, сапаючи кукурудзу, я побачила, що люди дивляться на групу літаків, які на досить значній висоті летять на захід. Усі ми до такого звикли, до різного роду військових вправ за останній рік, до майже щоденних “повітряних тривог”, що ні в кого не з’явилось навіть думки, що це вже й є та давно очікувана війна»…

…Запам’яталася мені розповідь бабусі Ольги: «...Я з маленькою донечкою переховувалася в холодних підвалах. Ганночка захворіла – цілі ночі кашлю, цілодобова температура, яка не збивалася. 5 липня 1941 року, після чергового нальоту німців, уранці, підійшовши до доньки і доторкнувшись до холодного чола, я зрозуміла: Ганночка вмерла… Важко передати мої емоції. Емоції 18-річної жінки, яка втратила свою доньку через війну…»…