У далекому мордовському селі після тривалих поневірянь три жінки з білоруського обласного міста Вітебськ опинилися наприкінці літа 1941 р. Це були мої мама, тоді одинадцятирічна дівчинка, бабуся і прабабуся. Мій дід Іван, на той час уже досвідчений машиніст, з перших днів війни водив ешелони з військовими вантажами на фронт у складі воєнізованої залізничної колони. Часто під ворожими авіанальотами…

І потяглися напівголодні, напівхолодні будні. На трудодні майже нічого не давали. Виживали за рахунок того, що моя мама, скільки я її пам’ятаю, завжди була рукодільницею: гарно шила, вишивала, в’язала. Усі ці таланти виявилися і стали в нагоді ще у воєнному дитинстві. Дівчинка в’язала шапки, рукавиці, шкарпетки місцевим селянам, за що отримувала коли декілька картоплин, коли трохи молока, а іноді – хлібину, але не свіжу, а таку, що вже полежала…

А ще треба було ходити до школи за кілька кілометрів до іншого села. Вставала затемна, по дорозі заходила за подружкою. Уся її родина цього часу сиділа за столом – снідали. Але голодна дівчинка, стоячи біля порога, могла «насолоджуватися» тільки смачними запахами. До столу ніколи не запрошували. Більш того, якщо подружка потай від батьків виносила щось з їжі своїй однокласниці і ця таємниця розкривалася, її жорстоко карали. Скажете: важкі часи, самим не вистачало. Мама згадувала, як уже перед літом ці люди чистили свої комори, викидаючи зіпсовані овочі: картоплю, моркву, капусту, буряки, які не осилили з’їсти за зиму…

Так а до чого ж тут цибуля? Коли вже стало зовсім сутужно, бабуся звернулася до голови місцевого колгоспу (самі допомогу пропонувати не поспішали). І той від щедрот своїх виділив… цілий мішок цибулі. І що ж з нею робити?.. Тоді моя прабабуся вигадала пекти її у печі. Мама спробувала і сказала, що це найсмачніше, що вона колись їла. Довоєнні цукерки, якими балував дід Іван свою єдину дитину, залишилися десь там, у іншому житті. Так, обмежуючи себе, дорослі жінки щодня пекли по цибулині для дівчинки на ім’я Тамара, яка згодом стала моєю мамою, а решту ви вже знаєте…