Серед усього масиву листів, що мали бути відправлені в різні куточки колишнього Радянського Союзу, адресатами чи адресантами близько 100 епістол були євреї. Більше третини цих листів написані мовою ідиш, що ускладнює пошук родичів та встановлення долі. Значна частина цих людей на початку війни потрапила під «остаточне вирішення єврейського питання».
Саме в м. Кам’янець-Подільський, звідки були вивезені листи, відбулося перше масове знищення євреїв в Україні. Упродовж трьох днів, із 26 до 28 серпня 1941 р., тут було знищено понад 23 тис. осіб єврейської національності, з яких близько 14 тис. були з Карпатської України.
Ніби передчуваючи біду, на початку липня 1941 р. Манасевичі писали своїм дітям у м. Дніпропетровськ (нині – м. Дніпро): «Здрастуйте, наші дорогі діти. Як тільки ви отримаєте цей лист, ми вас дуже просимо, щоб ви нас врятували. У нас немає грошей, і нам доведеться тут загинути. Знайдіть машину, щоб приїхати і забрати нас із Кам’янця. Ми вас дуже просимо, дорогі наші, допоможіть чим тільки можете і якнайшвидше, щоб не було пізно. Цілуємо вас міцно. Ваші батьки».
У липні 1941 р. родина Манасевичів проживала в м. Кам’янець-Подільський: Ідель, його дружина Ейдя, їхні дочки Хаіна, Етля та Роза. Старша дочка Хаіна вийшла заміж за Лева Абрамовича Житомирського та переїхала жити до м. Дніпропетровськ. Майже відразу після написання цього листа дочці та зятю подружжя Манасевичів разом із дітьми розстріляли нацистські окупанти. Хаіна Іделівна так і не отримала останнього листа від батьків. Після призову чоловіка на фронт вона разом із маленькою дочкою Ельвірою та свекрухою була евакуйована в м. Самарканд (нині – Республіка Узбекистан), де Хаіна Іделівна працювала в госпіталі. Тепер Ельвіра Львівна Смоленська (Житомирська) та її родина проживають у Німеччині.
Залишився непрочитаним дружиною та дітьми лист Б.Н. Кехмана. Із початком війни Борис Нутович був мобілізований на фронт, а його родина опинилася в Новоушицькому гетто. 20 серпня 1942 р. в урочищі Трихів ліс нацисти розстріляли 707 євреїв гетто, серед яких були його дружина та троє дітей. Після війни Б.Н. Кехман одружився вдруге, згодом народилися діти – Майя, Аркадій та Анатолій, які нині проживають в Ізраїлі та США. Саме вони отримали лист свого батька, адресований першій сім’ї.
По-іншому, але не менш трагічно, склалася доля сім’ї Шерманів із смт Нова Ушиця. У листі з фронту Герш Ісакович Шерман, висловлює здивування щодо того, що родина не отримує від нього листів, які він пише мало не щодня, просить дружину та дочок не забувати і писати йому частіше. А в цей час Бліма Шерман намагалася врятувати рідних. На початку липня 1941 р. разом із дочками Лідою і Люсею, а також сестрами чоловіка Етею та Ханною їй удалося евакуюватися в Узбекистан. Відтоді листування з чоловіком обірвалося. Батьки Герша, які відмовилися залишати рідний дім, були знищені разом із земляками в Новоушицькому гетто. Автор листа вважається зниклим безвісти в березні 1944 р. Нині нащадки Герша Ісаковича проживають за кордоном. У 2010 р. музейникам удалося розшукати в м. Берлін його племінницю – Людмилу Канцепольську.
Отримав невідправлений лист із далекого 1941-го Семен Абрамович, редактор газети єврейського громадського центру в м. Сан-Франциско «Нове життя». Збираючи матеріал про Голокост в Україні для чергової статті, на музейному сайті чоловік випадково побачив заголовок «Листи 1941-го шукають своїх адресатів». Почав читати, й у переліку, кому і від кого надіслані епістоли, першим значилося: «Москва, Покровка, 19, кв. 4, П.І. Тутельман; відправник Г.М. Тутельман, Кам’янець-Подільський». Семен Феліксович не повірив власним очам: «…Це лист для моєї мами, все збігається: ім’я, по батькові, дівоче прізвище, наша московська адреса… А лист від її мами, моєї бабусі Ганни Михайлівни. Вона з родиною проживала у Кам’янці-Подільському, в районі польських фільварків. Я її ніколи не бачив, та й не міг – всю родину нацисти розстріляли на початку війни, а я з’явився на світ лише три роки по тому. Мама щоліта навідувала рідних у Кам’янці, і в цій листівці бабуся пише, що з нетерпінням чекає на доньку. Але того літа з поїздкою щось не склалося. Випадок? Доля? Більше мама там не була. Ніколи… І ось цей лист у мене в руках… Вдячний Вам за Вашу роботу. Розповів друзям, вражені».
