/

Почути голос батька через десятки років і отримати від нього вісточку з минулого. Здавалося б, це неможливо. Георгія Миколайовича Єлевова 77 років родина вважала зниклим безвісти. Підтвердженням цьому було сповіщення про загибель, яке надійшло після війни. Але, що крилося за цими словами – ніхто не здогадувався. Хвилюючою для сина Бориса Георгійовича стала інформація про долю батька та його фронтовий лист, написаний 3 липня 1941 р., у якому він просить дружину берегти себе і сина. Софія Давидівна його не читала, але настанову чоловіка виконала: евакуювалася із семирічним Борисом в Куйбишев (нині м. Самара).

Під час підготовки листа до вручення науковці музею з’ясували, що Георгій Миколайович був учасником оборонних боїв в Україні і 26 травня 1942 р. потрапив у полон поблизу населеного пункту Лозовенька Балаклійського району на Харківщині. Далі був складний шлях етапування. Спочатку Дніпропетровський шталаг № 348, а через два місяці Георгія Миколайовича перевели в офлаг Норд-365 м. Володимир-Волинський, де він отримав «прописку» на два роки. Тут йому присвоїли номер, зняли відбитки пальців. У цьому таборі було відзняте й останнє фото воїна. 18 травня 1944 р. в’язень № 17450 помер від туберкульозу легень. Людина не «зникла безвісти».

У київській родині Єлевових з’явився ще один день, який об’єднав радість і сум. Відтепер Борис Георгійович знає про заплутане колючим дротом життя рідної людини на війні, знає дату та місце смерті батька.