Ми презентуємо перший в Україні Музейний Подкаст.
Музей за останнє десятиріччя вийшов далеко за межі експозицій. Ми цифруємо свої колекції, спілкуємося з відвідувачами на сайті та в соцмережах, зосереджуючись насамперед на візуальному контенті. Проте не всі однаково добре сприймають фото чи відео матеріал. Ще одним способом розширити аудиторію та відв’язати відвідувача від фізичного сприйняття предмета для музеїв стали подкасти. Це цикли аудіопередач в інтернеті на різні теми, які можна слухати вдома чи по дорозі на роботу. Мета Музейного Подкасту –вивести слухача за межі пропонованого раніше матеріалу.
Проект реалізований спільно зі студентами Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого.
Зануритися в історію повсякдення, зрозуміти мотиви людей, які жили задовго до нас, можна, прочитавши їхні щоденники. Сезон Музейного Подкасту «Щоденники війни» дасть можливість пірнути в буремні події Другої світової війни прямо зі свого телефону, планшета чи ноутбука. Учасниками та свідками жахливого протистояння під назвою Друга світова війна стали мільйони людей, проте лише одиниці зафіксували ці події на папері.
Вашій увазі пропонується три історії людей, які пережили унікальний досвід та не полінувалися зафіксувати його. Щотижня Ніна Герасимова, Рамазан Ісмаїлов та Микола Шеремет розказуватимуть вам свої непрості історії.
Киянка Ніна Герасимова мешкала в Києві на вул. Володимирській, 64. Під час нацистської окупації була робітницею на Київській гребiнцево-ґудзиковiй фабрицi. У вересні – жовтні 1941 р. надала притулок єврейському подружжю Грінбергів. Від першого дня війни Ніна вела щоденник. Записи не раз переховувала: «…часто ховала щоденник на вулиці серед дров, сирість зробила свою справу – деякі сторінки вкрилися пліснявою, яка з часом почала “з’їдати” текст…». У 1950-х рр. вона переписала зошит. А коли роботу закінчила, запліснявілі сторінки вирвала, залишивши непошкоджену частину рукопису, що датується 1944 – 1945 рр. У 1998 р. цю авторську версію щоденника, особисті речі та документи з домашнього архіву Ніна Володимирівна передала до музею.
Нині погортати документ можна на сайті в розділі «Цифрові колекції» та на сайті gordon.ua
Текст читала студентка Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенко-Карого Ангеліна Таран. «Жінка, яка за 5 речень по 2 – 3 слова могла описати загалом весь день. І це був такий сухий матеріал, але наповнений емоціями і відчуттями… Я відкрила в собі якісь нові відчуття і подивилася взагалі на ситуацію, яка відбувалася в роки Другої світової війни, зовсім по-інакшому».
18 травня 1944 р. стало чорним днем для родини Рамазана Ісмаїлова та всього кримськотатарського народу. Саме цього дня він зробив перший запис у щоденнику. На сторінках рукопису – жахливі картини дороги депортованих до місць спецпоселення, нелюдські умови перебування на чужині, голод, хвороби, туга за батьківщиною.
Про цей унікальний документ, який зберігався в родині Рамазана-аги в Бахчисараї, де Ісмаїлови оселилися після повернення на рідну землю в 1990-х рр., співробітники музею дізналися під час відрядження до АР Крим у 2010 р. Далі були зустрічі з дружиною, сином Рамазана Ісмаїловича, довгі бесіди, хвилюючі спогади і, зрештою, усвідомлення того, що їм не під силу назавжди розлучитися з родинною реліквією. Тому й передали щоденник до музею тимчасово, на виставку. Усе змінилося з початком російської агресії. У часи окупації Криму найбезпечніше місце для історичного документа, що є свідченням трагедії всього кримськотатарського народу, – це Київ. Так вирішили на сімейній раді діти Рамазана-аги. Нині щоденник представлено в музейній експозиції. А його повний текст опубліковано в науково-документальному виданні «Полиновий травень 44-го: дослідження, документи, свідчення» кримськотатарською, українською та англійською мовами. Його можна придбати в музейній крамниці. Якщо після прослуховування фрагментів цієї сповіді у вас виникне бажання поділитися власними історіями про страшну трагедію, яка, на жаль, повторюється й сьогодні, або передати до музею родинні реліквії, пов’язані з нею, будемо вдячні.
Рамазан Ісмаїлов разом із родиною мешкав у кримськотатарському селі Біюк-Озенбаш (нині – с. Щасливе Бахчисарайського району АРК). До війни навчався в Сімферопольському педагогічному інституті, працював табельником на фермі в рідному селі. Під час окупації півострова гітлерівськими загарбниками воював у складі 9-го загону Південного партизанського з’єднання Криму.
Текст читає студент Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого Олексій Матвійчук. «Коли ти починаєш записувати, ти спочатку трішки статистично працюєш, а потім розумієш емоцію цієї людини. Ти починаєш розуміти його думки, починаєш розуміти те, які обставини були навколо нього. Я начебто проживав разом із ним те, що він писав у щоденнику».
Світло на реальне життя радянських партизанів на території України в умовах нацистської окупації певною мірою проливають щоденникові записи самих учасників «малої війни» – створені по гарячих слідах подій, часто саме в той день, коли вони відбувалися. По війні окремі нотатники, ретельно відретушовані цензорами, були опубліковані. Хтось, як письменник Микола Шеремет, сам змушений був відредагувати свої записи із партизанського життя, адже «все не можна друкувати».
За час свого перебування серед чернігівських партизанів військовий кореспондент газети «Комуніст» Микола Шеремет склав чотири щоденники. Останній із них літератор передав до музею в 1979 р. На лицьовому боці цього записника він олівцем зробив позначку «№ 4», поруч назва – «В тилу ворога. 6 березня – 1 квітня 1943 р.», у ньому 12 записів на 50 аркушах.
Щоденник Миколи Шеремета рясніє різними замальовками та епізодами з партизанського життя. Серед них такі: спалені «німаками» села, настрої місцевого населення та ставлення до партизанів, буденне життя й побут «народних месників». Багато уваги автор приділяє партизанському ватажкові Олексію Федорову: переповідає відомості про основні віхи його біографії, докладно аналізує риси характеру, часто посилається на різні, на його думку, влучні висловлювання командира з’єднання, зокрема на таке: «Ми, партизани, як ті малярі, – день малюємо, три дні сохнемо, тиждень п’ємо».
Повний, без купюр, текст щоденника опубліковано в музейному науково-документальному виданні «Партизанські колекції Національного музею історії України у Другій світовій війні. Щоденники». Його можна придбати в музейній крамниці. А для прослуховування відкритий один запис, зроблений Миколою Шереметом 7 березня 1943 р.
Текст читає студент Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого Влад Науменко. «Дуже цікава робота, – каже майбутній актор. – Особисто мені було цікаво порівняти з досвідом, який був у людей того часу. Я читав це як книжку й дуже дивувався, тому що пережити таке й писати про це в такому тоні, в такому стилі – це захоплююче. Я не розумію, як людина могла в такі часи, за таких умов так точно описати те своє, що вона бачила, те, що вона відчувала».
