/

Українська греко-католицька церква (УГКЦ) завжди стояла на засадах українства, любові до своєї рідної землі, оточення, Бога… У різні часи УГКЦ була гнаною та небажаною в очах окупантів. Але навіть у жорстокі для вірних роки Церква жила життям своєї пастви, поділяла її радощі та незгоди, прирікаючи себе на ув’язнення, цькування та мученицьку смерть.

«УГКЦ – час випробувань» – уже в назві закладено суть презентованої експозиції, де музейними засобами відтворено ключові події на тернистому шляху до відродження, вшановано пам’ять священиків та вірян – греко-католиків.

Більшість експонатів представлено широкому загалу вперше. Одні надійшли із розсекречених архівів, інші – з напівзакритих особистих колекцій, які ретельно приховувалися і зберігалися в родинах. Зібрані по крихтах науковцями музею під час численних відряджень оригінальні матеріали є доказом глибокої християнської віри та незламної відданості своїй Церкві й народу. Документальні свідчення – першоджерела Галузевого державного архіву Служби безпеки України, Центрального державного архіву громадських об’єднань України, матеріали колекціонера-дослідника Дмитра Піркла.

Акцентними стали унікальні артефакти з фондів Музею Митрополита Андрея Шептицького Львівської архієпархії УГКЦ. Кожний із цих експонатів пронизаний світлом насиченої барви, відлунням особливого тепла, що несе в собі благодать, сповнену молитовною енергією.

Уперше звучить у стінах Національного музею розповідь про греко-католицьке духовенство Галичини, Закарпаття, Буковини, яке відіграло значну роль в українському відродженні, особливо в середині ХІХ – на початку ХХ ст., життєписи греко-католицьких священиків, які здійснювали душпастирську діяльність під час радянської та нацистської окупацій. Незважаючи на широку кампанію з переслідування, залякування, дискредитації греко-католицького єпископату й духовенства, духовні отці забезпечили існування самої Церкви, зберегли можливість для вірян мати доступ до святих таїнств, надавали допомогу повстанцям, рятували євреїв під час нацистської окупації. Тут також документи про підготовку і проведення Львівського псевдособору, реакцію мирян на перехід у православ’я, катакомбний період Церкви та перебування священиків у ГУЛАГу.

Артефакти розповідають про тих, хто не зрікся віри у час випробувань і пройшов через пекло радянських таборів.

Портрети митрополитів Андрея Шептицького та Йосифа Сліпого, речі, статті, листівки, представлені на експозиційному полі, стверджують їхній життєдайний шлях. Привертають увагу матеріали отця Степана-Романа Коломийця, пароха одного із сіл на Галичині, який під час нацистської окупації рятував молодь від вивезення на примусові роботи до Німеччини; священика Йосифа Райха, котрий допомагав українцям вижити під час війни і був по-звірячому закатований поляками, що діяли у складі винищувальних батальйонів НКВД; отця Миколи Цегельського, якого було заарештовано за відмову перейти у православ’я; схимонахині Марії (у миру – Фаїна Ляхер), яку врятували від нацистського переслідування сестри-студити жіночого монастиря на Львівщині.

Виставка не претендує на повне і всебічне висвітлення історії греко-католицької церкви в роки війни та в катакомбний період. Лише окреслено деякі неоднозначні питання, зроблено спробу перевести їх із політичної в історичну площину і дати відповідь на них мовою музейних матеріалів.

/

Музейний виставковий проект «Український Схід» створено до Дня Героїв Небесної Сотні і присвячено звитязі та жертовності патріотів України, які наразі на східних теренах нашої держави відстоюють її суверенітет та територіальну цілісність.

Це другий музейний проект цієї тематики. Перший, «Україна. Реалії сучасної війни», складався з десятьох виставок.

За два з половиною роки співробітники Національного музею зібрали понад 4 тисячі автентичних музейних предметів, які висвітлюють події на Сході України. Половина з них представлена на новій виставці, більшість – експонується вперше.

Партнерами проекту є команда журналістів ТСН каналу «1+1» та волонтери гуманітарної місії «Чорний тюльпан».

Структурно виставка складається з розділів, у яких розповідається про участь різних військових формувань, добровольчих батальйонів у бойових діях на Сході України.

У символічні батальйони об’єднані в експозиції капелани, які дбають про душу солдата; медики, покликані у польових умовах лікувати поранені солдатські тіла; волонтери, чия безкорисна допомога, особливо в перші місяці протистояння, рятувала наших бійців; журналісти, репортажі яких доносять до нас гірку правду про війну.

На знак вдячності за братню допомогу представлено на виставці символічний «іноземний легіон», у складі якого захищають українську землю білоруси, грузини, чеченці та представники інших народів.

Зібрані разом, ці музейні історії відтворюють героїчні і трагічні події 2014 – 2017 років, у полум’ї яких вирішується доля України.

У пролозі до виставки – колекції прапорів і шевронів, переданих до музею безпосередньо учасниками бойових дій. Акцентна композиція виставки «Хресний шлях» уособлює криваву ціну, яку платить наш народ за право вільно жити на своїй землі. Нелегка доля мешканців Донбасу, які опинилися в зоні війни, постає в композиції «Цивільні».

Картину подій на Українському Сході доповнює галерея робіт відомих фотодокументалістів.

Ідею виставки про жертовність нашого народу в змаганнях за свободу і непоборну віру в перемогу акцентують рядки Державного гімну України та віршів відомих українських поетів.

Слава Україні! Героям Слава!

/

Виставковий проект «Берестейський мир» присвячений одній із знакових подій в історії українського державотворення. 100 років тому, 9 лютого 1918 р., між країнами Четверного союзу (Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією, Туреччиною) та Українською Народною Республікою було укладено мирну угоду, яка для молодої Української держави стала першим проявом дипломатії, свідченням міжнародного визнання її незалежності та становлення нації.

Експозицію розміщено у формі тризуба. Адже саме цей відомий із давньоруських часів символ у 1918 р. був затверджений як Державний герб УНР. На виставці представлені матеріали з фондів Національного музею історії України у Другій світовій війні, Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Бібліотеки імені Ольжича, а також із приватних колекцій Олексія Шереметьєва та Дмитра Піркла.

Серед артефактів можна побачити: документи, зокрема тексти універсалів Української Центральної Ради, брошури та книги, фото та плакати 1914 – 1918 рр., ілюстрації з газет і журналів, зразки озброєння та військового спорядження армій Четверного союзу та Антанти, особисті речі українців – учасників Першої світової війни.

Експозиція «Берестейський мир» функціонуватиме впродовж 2018 р. Вона розрахована на широку аудиторію і покликана відродити історичну пам’ять та формувати громадянську позицію відвідувачів музею.

/

Дніпро… Це місто стало форпостом між війною й миром. Це його вулицями майже щодня мчать машини швидкої допомоги, залишаючи по собі пульсуючий біль і незгасне відчуття тривоги. Кінцевий пункт маршруту – Дніпропетровська обласна клінічна лікарня імені І.І. Мечникова. За роботою лікарів-«мечниківців», затамувавши подих, ось уже чотири роки спостерігає вся Україна. Саме стільки ці янголи чатують на лінії життя і смерті. За період війни на Сході України через їхні дбайливі руки, чуйні серця й милосердні душі пройшли понад 2500 поранених, ними проведено тисячі хірургічних операцій та реабілітаційних заходів, урятовано життя 99% поранених українських військовослужбовців, доправлених із фронту.

Про самовіддану працю «мечниківців», їхню самопожертву й високу професійну майстерність розповідає виставка «Місто милосердя. Лікарня Мечникова», створена в рамках проекту «Український Схід».

Крива символічної кардіограми показує, як в унісон з подіями на фронті билося в ці роки серце України. Її пікові «зубці» – Савур-могила, Іловайськ, Донецький аеропорт, Дебальцеве… Саме тоді зростала напруга в операційних «міста милосердя». Інтер’єр операційної, відтворений з артефактів, привезених із лікарні. Нервом виставки стали хвилюючі рядки з щоденника головного лікаря Сергія Риженка. Розповідь про найкращих медиків переплетено з історіями врятованих ними військовослужбовців.

Хай вибачать нас решта славних медиків, які ведуть боротьбу за життя поранених бійців як на передовій, так і в лікарнях чи госпіталях. Розповідь про них ще попереду.

А цю виставку ми присвятили унікальному колективу «мечниківців» – янголам з «міста милосердя». Цього року Дніпропетровська обласна лікарня імені І.І. Мечникова відзначає 220 років з дня заснування.

Слава Україні! Героям слава!

/

Зміна епох, років, щасливих і трагічних подій як у житті держав, так і окремих людей асоціюється з плином часу, рухом годинникових стрілок. До нового, 2017р., створено виставку «Стрілки зупинилися опівночі», в основі якої – колекція годинників, що належали учасникам оборонних і наступальних боїв на території України в буремних 1941 – 1944 рр.

Під час Другої світової війни годинники мали не менше значення, ніж зброя. Без точних хронометрів не можна було узгодити спільних дій різних військових підрозділів. Годинник був одним із головних засобів авіаційної навігації, застосовувався для прицільної артилерійської стрільби, а також для координованого виходу радистів на зв’язок. У бою годинники використовувалися моряками, льотчиками, піхотинцями та танкістами. Штурмани авіації прокладали курс по карті вручну, маючи лише компас і годинник-секундомір, що допомагали визначити пройдену відстань по істинній швидкості.

Досить часто серед бійців годинники вважалися більш цінною відзнакою, ніж звичайні нагороди. Командування розуміло, що до моменту вручення медалі чи ордена їхні підлеглі можуть просто не дожити.

Як кишенькові, так і наручні годинники завжди були бажаним трофеєм серед військовослужбовців усіх армій світу. Для радянських воїнів трофеями ставали хронометри німецького і швейцарського виробництва. Нейтральна Швейцарія виготовляла годинники і для нацистів, і для країн антигітлерівської коаліції.

Представлені на виставці годинники належали багатьом відомим особам. Наприклад, годинник з компасом Двічі Героя Радянського Союзу генерал-майора І.Г. Якубовського; трофейний німецький годинник комісара Путивльського об’єднаного партизанського загону С.В. Руднєва, знятий з ворожого танка під час бою восени 1941р. Цікавими є годинники старшого сержанта Й.Д. Гофмана, який був особистим охоронцем Р.А. Руденка – головного обвинувача від Радянського Союзу на Нюрнберзькому процесі; Героїв Радянського Союзу полковників Г.К. Главацького – командира полку; Т.Х. Уманського – командира дивізії; молодшого лейтенанта П.І. Драгниша – прикордонника; старшого інженера конструкторського бюро Челябінського заводу («Танкоград») С.П. Горбатюка та інших.

На виставці представлено понад 60 музейних предметів. Крім годинників експонуються фотографії, листівки, документи про нагородження.

Отримували радянські бійці й американські годинники за програмою ленд-лізу або як подарунки, коли зустрілися з військами союзників навесні 1945-го. Серед них – танкісти М.П. Чуніхін, М.В. Захаров та Д.О. Чумаченко.

Споглядаючи за стрілками годинників, що намотували коло за колом на циферблатах, бійці з нетерпінням чекали настання Нового року. На передовій у засніжених окопах, бліндажах воїни плекали надію, що саме наступний рік принесе перемогу над ворогом і жадану зустріч із рідними.

/

З окопів Першої світової потрапили до нас ці солдатські реліквії. Як живі свідки тих буремних подій, вони багато про що можуть розповісти, треба тільки прислухатися.

1916 рік… Закарпаття, гора Кукул… У небі палає заграва. В один гул зливаються крики, стогони, рокіт снарядів, свист куль. Іде криваве протистояння…

Це один з епізодів Першої світової війни. Війни, яка розвела синів України, розділеної по Збручу, по різні сторони фронту.

Майже 3,5 мільйона українців мобілізували в 1914 – 1917 рр. до армії Російської імперії. Кожен десятий із них загинув. У складі армії іншої імперії, Австро-Угорської, воювало понад 700 тисяч українців. З них 320 тисяч загинули або були поранені. Вони віддавали життя, здоров’я, воюючи «брат проти брата», за інтереси чужих держав, не маючи своєї, як це було століттями до того.

Представлені на виставці «З окопів Першої світової» реліквії знайдені під час експедиції «Черемха – 2016» у Закарпатській області, на позиціях Першої світової, що проходили по горі Кукул, пошуковцями Всеукраїнської громадської організації «Союз "Народна пам’ять"» (голова правління – Ярослав Жилкін), які щороку несуть вахту пам’яті на місцях боїв Першої та Другої світових воєн. Останнім часом вони долучилися до гуманітарної місії «Чорний тюльпан» з пошуку, ексгумації та доправлення на підконтрольну Україні територію останків загиблих воїнів, онуків та правнуків учасників світових воєн, які відстоюють територіальну цілісність і суверенітет нашої Вітчизни на її східних теренах.

Складовою частиною виставки «З окопів Першої світової» є матеріали колекції дослідника Дмитра Піркла, що ознайомлюють з діяльністю Союзу визволення України (СВУ) – одним із чинників боротьби українського народу за здобуття державності.

СВУ заснований 4 серпня 1914р. у Львові з початком Першої світової війни. Він об’єднав самостійницькі елементи підросійської України для представництва національно-політичних та економічних інтересів української спільноти в Росії. Політичною метою Союзу стало проголошення державної самостійності України. Реалізацію своїх національно-визвольних змагань СВУ пов’язував із поразкою Росії у війні. Зі вступом російських військ до Галичини Союз перебрався до Відня. Саме тоді світ побачили підготовлені різними мовами видання, що розповідали світу про Україну та прагнення її народу до державності.

СВУ домігся у військових колах Австро-Угорщини та Німеччини можливості вести культурно-освітню роботу, спрямовану на пробудження національної свідомості українців. Для цього військовополонені з підросійської України були об’єднані в чотири окремі українські табори: Раштатт, Вецлер, Зальцведаль – у Німеччині і Фрайштадт – в Австрії.

За підтримки Союзу, кожен із цих таборів мав власні бібліотеку, український часопис, а також школу, театр тощо.

До діяльності СВУ долучилася й Загально-українська Культурна Рада, створена на початку 1915р.

Зерна, посіяні в той буремний час у душах українців, проросли усвідомленням національної ідентичності, що наприкінці ХХ століття сприяло появі на карті світу незалежної держави – Україна.

Збереження пам’яті про загиблих є одним із показників рівня цивілізованості нації. Уклонімося пам’яті загиблих українських воїнів, полеглих у всі часи, на всіх війнах!