Однією із центральних у музеєзнавстві є проблема музейного предмета, без якого не може бути й самого музею як інституту соціальної пам’яті. Музейний предмет – це оригінальний предмет, вилучений із реальної дійсності й включений у музейне зібрання. Важливим фактором під час комплектування музейних фондів є вироблення критеріїв добору предметів музейного значення, до яких відносять: автентичність, комунікативність, інформативність, атракційність, експресивність, а також репрезентативність джерела. Автентичний музейний предмет є засобом музейної комунікації. Взаємодіючи з експозицією, він створює зв’язок між відвідувачами та тими подіями, котрі відображає предмет, виконує функцію соціальної пам’яті, є одним із найрезультативніших каналів музейної комунікації. Таке спілкування не може відбуватися самовільно, а має ґрунтуватися на фондовому зібранні. Наукова організація комплектування є базовим рівнем музейної комунікації.
«Аеропорт. Пекельна смуга…»
Реалії опаленого війною українського сьогодення змусили науковців Музею розширити хронологічні й тематичні рамки досліджень, наукового комплектування фондів і виставково-експозиційної роботи. У нашому лексиконі з’явилися нові для нас назви і терміни «гібридна війна», «АТО», «Іловайський котел», «кіборги»… Війна на Сході України увірвалася в наше життя і не відпускає ось уже понад три роки. Увесь цей час музейні співробітники стежать за подіями на фронті, збирають артефакти, що свідчать про мужність і звитягу українських військовиків, які відстоюють територіальну цілісність України. Наразі колекція з цієї теми налічує понад 4 тис. музейних предметів. З ними відвідувачі музею мали можливість ознайомитися в експозиціях десятьох виставок, які об’єднав проект «Україна. Реалії сучасної війни». Знаковою серед них стала виставка «Аеропорт. Пекельна смуга…», відкрита в січні 2016 р. до річниці героїчної та трагічної оборони Донецького аеропорту (ДАПу).
Україноцентричність Національного музею історії України у Другій світовій війні витікає із самої назви музею і є підґрунтям усіх напрямків його комунікативної діяльності, зокрема науково-експозиційної.
Український сегмент є вирішальним суттєвим фактором експозиції, а всі екскурсійні розробки підпорядковані його акцентуванню. Головною метою експозиційного проектування та організації науково-комунікативної діяльності на його основі є виховання молодої генерації українців та сприяння формуванню консолідованої нації.
«Музейна експозиція – королева серед музейних дисциплін і узагальнення музеологічної роботи.». Фрідріх Вайдахер
Музейна культура наразі переживає модернізацію. Завдання, що впродовж сторіч вважалися для музею головними – збирати, зберігати, досліджувати та демонструвати – не розглядаються більше суспільством як пріоритетні. Сьогодні найважливішим завданням музею називають комунікацію, коли відвідувач з пасивного споживача перетворився на співучасника музейної творчості. Проте для реалізації цього завдання необхідна визначальна форма існування музею – сучасна експозиція, тобто просторова інтерпретація музейних комунікацій з певною метою: науковою, освітньою, художньою. Кожна мета передбачає свій метод експонування, свій інструментарій, свої форми спілкування з відвідувачем. Оскільки методи і методика побудови експозиції не є головною темою цієї роботи, обмежимося лише переліком основних методів проектування музейних експозицій. Це, перш за все – ілюстративний або ілюстративно-тематичний, колекційний, музейно-образний та ансамблевий. Саме так визначає з великої кількості дефініцій традиційні методи один з відомих сучасних музеологів Т.П. Поляков. Свій власний метод, який вважає сучасним та перспективним, учений називає художньо-міфологічним.
«Людство весь час тримало руку на пульсі цієї науки, називаючи її різними іменами. В античні часи це була риторика, у середні віки, коли головною комунікацією стає церковна – це гомілетика, за тоталітарних часів – пропаганда, й лише сьогодні ми вийшли на нейтральну з погляду контексту свого функціонування – теорію комунікації». Георгій Почепцов
Музейна комунікація є визначальним складником діяльності культурно-освітнього та науково-дослідного закладу. Здатність автентичних матеріальних об’єктів, тобто музеалій, бути свідченнями визначає своєрідність і особливість музейної комунікації в загальній низці комунікацій та відрізняє її від усіх інших видів поширення знань.
Загалом теорія комунікації – наука не нова. Один із вітчизняних її розробників Георгій Почепцов зазначав, що «людство весь час тримало руку на пульсі цієї науки, називаючи її різними іменами. В античні часи це була риторика, у середні віки, коли головною комунікацією стає церковна – це гомілетика (мистецтво проповіді, бесіди), за тоталітарних часів – пропаганда, й лише сьогодні ми вийшли на нейтральну з погляду контексту свого функціонування – теорію комунікації».
«Ідеальний екскурсовод, по-перше, володіє знаннями щодо різних розділів колекцій… По-друге, він… має бути спроможним донести свої знання до слухачів, повинен слідкувати за новітніми науковими дослідженнями та вміти дохідливо, яскраво й талановито розповісти про їхні результати нескінченному потоку відвідувачів, не схожих один на одного. І, врешті-решт, він повинен бути соціологом та фахівцем з маркетингу, щоб на основі знань про особливості соціальних шарів суспільства та окремих груп розробити відповідні програми. А всі ці таланти мають бути доповненими особистою чарівністю або магнетизмом». Екс-президент Міжнародного комітету ІКОМу з питань освіти і культури Корнелія Брюнінгсхаус-Кнубель.
