(методичні рекомендації)
Однією з ознак сучасного розвитку світового співтовариства є розгортання процесів глобалізації, які суттєво впливають на систему міжнародних відносин, трансформують напрями і визначають тенденції розвитку національних економік і культур.
Сучасному світовому процесу властиве таке явище, як культурна глобалізація, що характеризується зближенням культур різних країн та зростанням міжнародного спілкування. Міжнародна культурна співпраця як принцип культурної політики повинна сприяти взаєморозумінню між народами, формуванню у їхніх відносинах атмосфери поваги, довіри, діалогу й миру. Це особливо актуально сьогодні, коли вже Україна понад чотири роки веде війну за незалежність і суверенітет власної держави. З огляду на пряме призначення музей є повноправним учасником і суб’єктом глобального культурного простору, всі його складники безпосередньо спрямовані на реалізацію своєї високої місії. У цьому контексті важливою стає екскурсійна робота з іноземним відвідувачем. Донести правду, тривалий час замовчувану або спотворену, про минуле та сьогодення України, про її внесок у досягнення перемоги над нацизмом, про те, що нині відбувається на Сході України – це відповідальна і почесна місія Національного музею історії України у Другій світовій війні.
Елейн Гуріан, відомий музейний експерт, викладач музеології у США, Швеції, Аргентині, Великобританії та Італії, консультант низки музеїв світу, під час відвідання виставкового проекту «Український Схід» відзначила, що створювати експозиції в умовах, коли подія ще триває, – це велика сміливість і відповідальність.
І це справді так. Розповідати про подію, яка не завершилася і болем озивається в серці, не просто. Науковці та художники Національного музею історії України у Другій світовій війні у 2014 р. взяли на себе цю відповідальність – висвітлювати воєнні події на Сході України.
Тему порушували на виставках «Апокаліпсис ХХ століття. Світові війни» (2014), «Україна. Шлях до свободи» (2014), «Родинна пам’ять про війну: Збережено» (2015) та проекті «Україна. Реалії сучасної війни» (2015–2016), у рамках якого було підготовлено 10 виставок.
У 1883 році в періодичному виданні «Журнал музеології і Вісник старовини», що видавався у Дрездені, вийшла стаття доктора Й.Г. Грассе «Музеологія як наука», у якій був означений дослідницький потенціал та розроблені спроби утвердити її як нову наукову дисципліну.
Минуло понад сто років, музеологія вступила у ХХІ століття, але досі як «молода наука» перебуває на стадії становлення.
Сьогодні зміст поняття «музеологія» залишається неусталеним. Дискусійною є навіть ключова проблема: чи можна вважати музеологію наукою чи це лише позбавлена свого власного методу і мови сукупність блоків інформації, що стосуються музею і практичних напрямків його діяльності.
Воєнна реальність, яка впродовж останніх чотирьох років вирує на теренах України, вкотре спонукає українське суспільство вирішувати питання, пов’язані з наслідками бойових дій, зокрема з обліком загиблих, похованням полеглих бійців та увічненням їхньої пам’яті. Такі цілком природні й на перший погляд нескладні у виконанні питання (морально-психологічний аспект цих завдань автор «опускає» навмисно) можуть стати по-справжньому нерозв’язаними проблемами, якщо не брати до уваги досвід із дослідження Другої світової війни. Статистично-гуманітарні виміри воєнної історії є наріжним каменем «історичної пам’яті про війну» будь-якого періоду, тому потребують наукового аналізу й вивчення.
Підготовці та рівню проведення оглядової екскурсії в Національному музеї історії України у Другій світовій війні приділяється постійна увага. Методичний «портфель» Національного музею містить чимало статей і розробок щодо вимог і рекомендацій стосовно підготовки, проведення та актуалізації оглядової екскурсії, яка має назву «Україна. Війна. Власна пам’ять». Наразі із зміною ідеологічних парадигм із музейної лексики зникають такі терміни як «пропаганда», «ідейне виховання», проте це не стосується Національного музею, завданням якого є виховання патріотів, формування національної свідомості, сприяння консолідації нації навкруг національної ідеї. Безумовно, екскурсія не має носити імперативний характер, але правильно розставлені акценти, увага до відповідних експозитів, їхнє вміле трактування по-перше, свідчить про майстерність екскурсовода, по-друге, веде до успішної комунікації. Адже сучасна музеологія розуміє поняття комунікації як здатність сприймати інформацію, відтворювати, опрацьовувати її, робити висновки та враховувати досвід минулого для сьогодення.
Час, який минув після Другої світової війни, не загоїв рани, нанесені людству найкривавішою із баталій. Вже понад 70 років країни, учасниці тих подій, підраховують свої збитки – людські, фінансові та матеріальні. Кожна держава створює власний формат щодо вивчення і збереження пам’яті про таке доленосне явище, як Друга світова. Демографічні втрати України, які становлять понад 13 млн. життів, поставили країну на третій щабель трагічного «п’єдесталу» обліку загиблих, зниклих безвісти та померлих під час цієї катастрофи після Російської Федерації і Китаю у загальносвітовому масштабі.
Складність обліку, що межує з неможливістю встановлення точної кількості втрат українців у Другій світовій війні, змушує суспільство переставляти акценти на питаннях збереження історичної пам’яті про війну, виокремлюючи, в першу чергу, з цього «збройно-статистичного» формату конкретного воїна з його долею.
Національний музей історії України у Другій світовій війні, одним із завдань якого є збереження пам’яті про тих, хто віддав свої життя за мир на рідній землі, узяв на себе зобов’язання за запитами від населення знаходити інформацію про долі полеглих або зниклих безвісти військовослужбовців, з’ясовувати місце їхнього поховання або загибелі та сприяти увічненню імен полеглих.
В умовах глобалізаційних трансформацій сучасного світу, у зв’язку з формуванням постіндустріального суспільства, форсованою інформатизацією та діджиталізацією соціокультурної сфери перед сучасними музеями постають нові виклики: залишатися традиційними інституціями для зберігання та інтерпретування пам’яток минулого чи стати сучасною, динамічною, конкурентоздатною й інтегративною платформою, здатною до синергії, інклюзії й задоволення культурно-освітніх та рекреаційних потреб кожного відвідувача і суспільства загалом. Недарма Міжнародна рада музеїв ІСОМ так визначає місію сучасного музею: «Відповідно до статуту ІСОМ, прийнятого 22-ю Генеральною асамблеєю у Відні (Австрія, 24 серпня 2007 р.) музей є відкритою для публіки некомерційною інституцією, що стоїть на службі суспільства задля його розвитку. Музей збирає, зберігає, досліджує матеріальну і нематеріальну спадщину людства та його середовища задля реалізації дослідницьких, освітніх, рекреаційних функцій».
